Friends HLILogoHLI Human Life International - Polska
Polski serwis pro-life

Несумісність характерів — це найпоширеніша причина розлучень. Ось тільки вона… несправжня. Ми бачили таке сотні разів: він — шалений, вона — сам спокій; вона — легковажна, він — похмурий… Скупий і марнотратна… Базіка і мовчун… Песиміст і велика оптимістка — муза для творців романтичних комедій. І хоч вони абсолютні протилежності, та все ж тривають у більш (або менш) щасливих стосунках. Виявляється, не обов’язково. Статистика каже, що несумісність характерів становить найпоширенішу причину розлучень.

Її вказує більш ніж 30 % пар, що розлучилися. Позаду залишаються такі причини як: зрада (26 %), зловживання алкоголем (майже 20 %), фінансові непорозуміння (понад 7 %) та погане ставлення до членів сім’ї (6 %).   Дуже містка торба Звідки ж тоді береться одна з найважливіших причин, через яку люди не можуть бути разом, хоча раніше присягались у цьому? Чіткого визначення тут немає. «Поняття несумісності характерів — досить загальне.

Без точного роз’яснення, у чому полягає, як зовні себе проявляє і як впливає на подружнє життя, немає підстав визначати, чи причиною розпаду справді є відмінність характерів», — ствердив 1952‑го р. Верховний Суд. Але цю причину продовжують використовувати, оскільки інші причини цілковитого припинення співжиття (обов’язкова умова розлучення) вимагають додаткових уточнень. Деталей. У «відмінність характерів» — як у дуже містку торбу — можна кинути все: підхід до життя і матеріальних питань, підхід до виховання дітей, відмінності у світогляді та політичних уподобаннях, різницю у віці. Такий широкий діапазон призвів до того, що навіть юристи визнають цю причину надуманою.

«[Ця причина] З’являється тоді, коли подружжя хоче розлучитись швидко і не хоче публічно перед судом з’ясовувати стосунки», — вважають юристи. — «Відмінність характерів як причина ніколи не виникає сама». Фахівці визнають, що справжні причини розлучень зовсім інші.

Першою і найважливішою причиною є зрада, потім алкоголь, наступні у черзі — психічні чи фізичні знущання над родиною, а також відсутність інтимного зв’язку. А також щоразу частіше серед причин з’являється фінансовий конфлікт.

«Якщо дружина отримує більшу заробітну плату, ніж чоловік, а до того ж веде господарство, займається дітьми, прибирає і готує, то це призводить до конфліктів», — каже адвокат Малґожата Возняк. Крім того, якщо люди швидко просуваються фінансово, то змінюється також і їхній спосіб життя: з’являються нові знайомства, а інколи й зради. З іншого боку, коли бідніють — стають більш прискіпливими до того, хто скільки заробляє і скільки витрачає.

Дедалі частіше з’являються «закредитовані» люди, які не можуть впоратися з погашенням боргів. З віком змінюються й наші звички: хтось починає економити, а хтось навпаки — кидати гроші на вітер. Чоловік стверджує, що дружина витрачає забагато, в той час як дружина називає чоловіка скнарою. Знову несумісність характерів? Чи сварки про гроші?   Причину слід знайти Юристи підкреслюють: законодавство стоїть на захисті родини, тому для суду замало лише спільного бажання подружжя розлучитися, треба аргументувати своє рішення. Тут, власне, приходить на допомогу коронна фраза: чи не в усіх подружніх відносинах маємо справу з несумісними характерами.

Це нормально. Крім того, з часом ми змінюємося — ростемо, дозріваємо і формуємося під впливом досвіду; та все ж не це причина того, що ми більше не хочемо жити разом з іншою людиною. Слід визнати: «несумісність характерів» — це лише стратегія, яку використовують юристи у ході процесу, аби прискорити процедуру і переконати суд, що розлучення становить єдине можливе розв’язання проблеми; це сигнал про те, що ми вже більше не хочемо жити з цією конкретною людиною. Коли ми чуємо, що підставою вимоги розлучення є несумісність характерів, то варто запитати людей: що це означає? Зазвичай ідеться про те, що люди не можуть домовитися.

Фахівці та працівники громадських організацій розповідають, що подружжя, які ще до розлучення, а також уже в часі процедури все ж дають собі шанс відновити зв’язок та звертаються про допомогу, дуже часто взагалі не знають одне одного — вони не спілкуються: щодня обговорюють речі, які треба зробити, і справи, які треба вирішити, але не розмовляють про себе. Найближчі особи не говорять одні одним про те, що переживають, чого очікують від партнера, що їх турбує, а розмови, що роками не відбуваються, створюють між ними стіну байдужості й знеохочення. Людям важко розмовляти, бо вони втомлені справами та надмірною кількістю проблем; однак дедалі частішою причиною стає відстутність навичок «проговорювання справ».

Причину непорозумінь у сім’ї становить те, що подружжя винесло — чи радше те, чого люди не винесли — зі своїх батьківських домівок. Тоді як найважливіше, власне, подолати цю стіну — стіну непорозумінь. Слід впроваджувати у наші взаємини правило «сідаємо і розмовляємо». І тоді виявляється, що люди мають нагромаджені роками образи: відносини треба рятувати, витягуючи з-під завалів. Та чомусь ображені й посварені подружжя — замість звернутися до посередника і спробувати врятувати сім’ю — воліють подати на розлучення.

Переважає егоцентричне ставлення до дійсності: інша людина існує для того, щоб задовільнити мої потреби; коли настає розчарування — приходить час і на позов до суду. Трапляється, що люди таким чином руйнують уже не перший шлюб, а після поверхневого навіть вивчення виявляється, що всі розлученя мали той самий привід. Однак, попри це, люди, уникаючи самоаналізу, намагаються знайти причини в інших.   Немає легких розлучень Юридичні контори й сайти, що займаються цими справами, пропонують вирішити усе «легко, швидко і дешево», обіцяючи підготування позову за якихось 48 годин. Однак немає розлучень швидких, легких і безболісних: це правда — позов можна написати і за 15 хвилин, проте справжнє провадження починається значно пізніше.

Згідно з законодавством деяких країн, лише на скерування справи на слухання чекають півроку, сама ж справа може тягнутися роками. Дослідження доводять: розлучення це найбільш травматичний і стресовий досвід у житті; його прирівнюють до досвіду смерті одного з подружжя. Тому так важливо говорити про очікування від шлюбу до його укладання: люди мають чітко усвідомлювати, якого досвіду зі своїх сімей вони б не хотіли помножувати.

У деяких країнах існує практика «дошлюбного посередництва»: наречені говорили про те, що їм заважає, на що вони погоджуються, а що — навпаки — є неприпустимим у їхньому майбутньому подружжі; узгоджують також правила спільного проживання.

Чи це має сенс? Принаймні якщо через десять років у іхніх відносинах будуть проблеми, вони матимуть на що послатися. Якщо ж «не складеться» — то єдиною справою, в якій зможуть порозумітися близькі собі колись люди, виявиться одноголосне переконування суду у непереборній несумісності характерів.

Переклад: Юлія Чорна, СREDO за матеріалами: Deon Фото Yoann Boyer,  Unsplash


Джерело: CREDO: https://credo.pro/2019/07/143250

We use cookies

We use cookies on our website. Some of them are essential for the operation of the site, while others help us to improve this site and the user experience (tracking cookies). You can decide for yourself whether you want to allow cookies or not. Please note that if you reject them, you may not be able to use all the functionalities of the site.