Це зізнання чоловіків, яким довелося пережити аборт партнерки.

Запеклі дебати з приводу абортів у США зазвичай зосереджені на правах матері і майбутньої дитини. Але  позов, який мешканець Алабами подав на свою дівчину, через те, що вона зробила аборт проти його волі, додає до цієї дискусії третій голос.

Гнів поступово вщух, з алкоголем, в якому чоловік намагався втопити горе, було покінчено, в нього з'явилася нова чудова родина, але за всім цим все ще залишається великий смуток, і він, мабуть, буде завжди.

Це зізнання чоловіків, яким довелося пережити аборт партнерки. Їх голос мало коли чути серед пристрасних дебатів з приводу абортів.

А прихильники права на вибір стверджують, що серед багатьох чоловіків, залучених у цій дискусії, ця група є маленьким винятком.

Чоловічий погляд на питання представлений переважно законодавцями, які наполягають на жорсткому обмеженні права на штучне переривання вагітності, спричинюючи праведний гнів прихильників вибору жінки.

Але тепер заговорили й чоловіки, яким було відмовлено у праві стати батьком.

Чоловік пред'явив позов клініці абортів в Алабамі, де 2017 року його дівчина проти його волі зробила аборт на шостому тижні вагітності. Справа є першою в своєму роді, оскільки суд визнав плід позивачем, а його батько представником інтересів дитини.

"Я виступаю від імені всіх чоловіків, які хотіли залишити свою дитину", - заявив чоловік в коментарі журналістам минулого лютого.

"Я просив і благав її, я намагався поговорити з нею про те, як я можу допомогти. Але врешті-решт я не зміг змінити її рішення".

Наразі законом США не передбачено право батька перешкодити перериванню вагітності. Верховний суд скасував закони штатів, які вимагали, щоби чоловік мав право голосу в цьому питанні або принаймні право бути повідомленим про вагітність.

"Мені було 30, я жив чудовим холостяцьким життям у Далласі, - розповідає 65-річний Карл Локер. - Коли дівчина, з якою я зустрічався, сказала, що вагітна, я відчув ніби потрапив у пастку".

Втім, він вирішив, що дитину потрібно залишити.

"Я спробував усе, я запропонував одружитися з нею, забрати дитину собі або віддати на всиновлення, - говорить пан Локер. - Вона відповіла, що ніколи не віддала би свою дитину на усиновлення - мені здалося це геть не логічним".

Врешті-решт він сам відвіз жінку у клініку і заплатив за операцію. Потім чоловік переїхав до Каліфорнії. За його словами, він просто не міг пробачити собі те, що зробив.

"Я не знав, як жити далі. Я не збирався стрибати з мосту, але я стільки пив, що ледь не вмер від алкоголізму", - зазнається чоловік, якого зрештою врятувало повернення до віри та родина, яку він створив з іншою жінкою.

"Але щодня протягом останніх 32 років я думаю про те, що сталося".

Чоловіки, яким довелося стикнутися з ситуацією небажаної вагітності, як правило, виступають в одній з чотирьох ролей.

Чоловік може примушувати жінку до аборту або казати, що підтримає будь-яке рішення, але насправді непомітно схиляти її до переривання вагітності.

Когось повідомляють про перервану вагітність постфактум, а хтось знає, що аборт відбудеться, але ніяк не може цьому завадити.

Кожна з цих ролей може залишити в чоловіка психологічну травму, коли пізніше він починає обмірковувати своє рішення, зазначають психологи.

В опитуваннях більшість жінок зазначає, що вони не шкодують про те, що перервали вагітність, але досліджень щодо реакції чоловіків майже не проводилося.

Дані, які поступають від груп психологічної підтримки, куди чоловіки звертаються самі, не дозволяють робити узагальнення. Але емоції, які вони переживають, мають схожі риси - гнів, провина, сором та глибока печаль кожної річниці події.

"У чоловіків природою закладено бажання бути захисником, тому вони так важко переживають неможливість захистити матір та ненароджену дитину, і той факт, що вони не впоралися з відповідальністю", - каже 61-річний Чак Реймонд.

Наприкінці 1970-х його майбутня дружина, тоді ще 18-річна дівчина, зробила аборт.

"Ти відчуваєш неймовірну провину і сором за те, що не зміг захистити", - додає чоловік.

Пан Реймонд каже, він думав, що дитина завадить його освіті та навчанню у військовій академії Вест-Пойнт, де курсантам заборонено одружуватися чи виховувати дітей.

"Коли я почав навчання, я придушив в своїй свідомості згадки про ту подію. Однак роки потому я зрозумів, що сталася трагедія і що ми зробили трагічний вибір".

Чоловік порівнює психічний та емоційний біль, який може стати наслідком аборту, із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР).

Рішення Верховного суду 1976 року у справі "Плановане батьківство проти Данфорта" скасувало згоду батька на аборт. А в справі 1992 року "Плановане батьківство проти Кейсі" суд пішов іще далі, заявивши, що чоловіки не мають права на обов'язкове повідомлення про переривання вагітності.

"Навколо цього всього існує так багато суперечностей - з одного боку, аборт, з іншого - прокляття, якщо його не станеться", - каже католицький священник Стівен Імбаррато, який виступає проти абортів.

1975 року, до того як він прийняв сан, він умовив свою дівчину зробити аборт, а лише через кілька десятиліть дізнався, що в неї були близнюки.

"Чоловіки шкодують про втрачене батьківство, тому що бути батьком - їхнє природне покликання".

Втім, на думку багатьох, чоловіки, які переживають через аборт, є винятковою меншістю.

Джилліан Франк, який вивчає історію сексуальності в Університеті Вірджинії, вказує на висновок суддів у справі "Плановане батьківство проти Кейсі" 1992 року.

Вони встановили, що "у більшості ситуацій, де існують стабільні і люблячі стосунки, чоловік і жінка ухвалюють це рішення разом".

"Коли чоловік не бере участі в рішенні, це може бути ознакою того, що в стосунках є ризик насильства чи примусу. Такі рішення суду покладаються на факт, що йдеться не про дитину, а ситуація не є аналогічною до встановлення опіки над дитиною", - додається у висновку.

"Вже неодноразово було визнано, що вимоги почути чоловічий голос насправді є спробою контролювати жінок та впливати на їхні рішення", - зазначає пан Франк.

"І я не помітив, щоби чоловічий голос не було чути, навпаки, чоловіки завжди голосно висловлювалися щодо права жінок контролювати свою репродуктивну долю".

Раніше жінка мусила з'явитися перед комісією з лікарів, переважно чоловіків, щоби просити про дозвіл на переривання вагітності.

І ситуація не надто змінилася сьогодні, коли "чоловіки, контролюють фармацевтику та ухвалюють законодавчі рішення.

"З іншого боку, існує очевидне протиріччя, - зазначає пан Локер. - Чоловіки несуть відповідальність, як і має бути, якщо дитина народиться, вони повинні будуть платити аліменти, але водночас вони не мають жодних прав щодо переривання вагітності".

"Люди цього не розуміють, вони вважають, що питання майбутнього батьківства чоловіків не стосується", - каже 34-річний Тео Перінгтон. 2006 року його дівчина зробила аборт проти його бажання, що залишило його "пригніченим і розгубленим".

Цей досвід надихнув його стати активістом проти абортів, а також консультувати чоловіків, які пережили схожу ситуацію.

"Якби чоловікам довелося давати офіційну згоду на аборт, думаю, кількість операцій зменшилася би вдвічі, саме тому клініки, які роблять аборти, й виступають проти участі чоловіків у цьому рішенні", - зазначає пан Перінгтон.

Емі Хегстром Міллер, яка керує мережею гінекологічних клінік Whole Woman's Health у п'яти американських штатах, зазначає: "Так, чоловіки однозначно залучені в процесі на початку, коли жінка вагітніє".

"Утім, коли справа доходить до її тіла, треба проводити чітку лінію. Жінці бути вагітною, жінці носити дитину в своєму тілі", - наголошує фахівець.

"Ви не можете казати іншій людині, що їй робити зі своїм тілом, змушувати її виношувати дитину. Якщо таке колись буде дозволено, настануть моторошні часи", - підсумовує вона.

На думку пані Хагстром Міллер, рух за право на переривання вагітності піклується не лише про права жінок. "Аборт може бути вигідним і жінкам, й чоловікам і сім'ям. Мільйони чоловіків отримали користь від доступу до абортів".

Вона зазначає, що понад 60% жінок, які вирішили перервати вагітність, вже мають дітей. До її клінік приходять пари, яким довелося стикнутися з незапланованою вагітністю та всім комплексом проблем, які з нею пов'язані.

Їм доводиться вирішувати, як поява ще однієї дитини вплине на їхню сім'ю та їхнє економічне становище.

Психологи із груп психологічної допомоги розповідають, однак, про ризики, пов'язані із замовчуванням почуттів чоловіків, чия партнерка зробила аборт проти їх волі.

Кевін Берк, соціальний працівник, який працює зокрема з ув'язненими чоловіками з расових меншин,

"Чоловіки, які зростали у неповних родинах, зазнали жорстокого ставлення або психологічних травм, можуть дуже гостро відреагувати на переривання їхньої дівчиною вагітності. Біль та лють через насильство над дитиною, які вони переживають, можуть спричинити деструктивну поведінку", - пояснює пан Берк.

Багато хто зазначає, що не обов'язково бути противником абортів, аби відчувати скорботу через скоєне переривання вагітності.

Пані Хагстром Міллер вважає, що дискусія "повинна перейти від розмови про права до розмови про гідність, повагу та співчуття".

"Я ненавиджу, коли люди виходять з акціями під стіни клініки і кричать "Ви потрапите в пекло!", - говорить пан Локер. Він бере участь у групах підтримки молитвою.

"Ви не допоможете жінці, відмовляючи її, ви не виявляєте у такий спосіб співчуття, а лише засуджуєте матір, яка й так почувається загнаною у пастку", - каже чоловік.

Однак ми чутимемо дедалі більше обурених голосів чоловіків, застерігає Тереза Бонопартіс, директор компанії Lumina, яка консультує чоловіків та жінок, що пережили аборт.

Вона пов'язує це і з технологічним прогресом, адже ультразвук тепер дозволяє наочно зрозуміти, що відбувається в утробі матері, і з часом, який минув з моменту дозволу абортів у США.

"Чоловікам набридло мовчати, - каже пані Бонопартіс. - Вони все більше відчувають на собі негативні наслідки 45 років дозволених абортів".

Опрацювання власне