Українська (Україна) 
Русский (Россия) 
Polski (PL) 
English (United Kingdom) 
Презентації відбулися за сприянням програми «Мені не байдуже» (ICare). Як зазначив на відкритті керівник програми Денис Гореньков, серед мільйонів жертв війни чи не найвразливішими є діти, особливо ті, які продовжують жити в Україні. "Ми маємо цей ресурс для того, щоби працювати, щоби служити таким дітям. Ми перевидали книжку пані Наталі. Перше видання вийшло у 2016 році", — сказав він.
11 січня захід пройшов в Українській баптистській теологічній семінарії. Участь у ньому взяли насамперед її студенти та церковні служителі.
"....
"Ми переживаємо надважкі часи в Україні, ніхто не думав, що війна буде такою. Пригадуєте Майдан, скільки було надій на зміни, ми хотіли ці зміни, ми за це молилися. І наскільки люди були єдині. І ми тоді пережили кризу, а криза це можливість або небезпека — і тоді були можливості, але виникла небезпека", — пригадала пані Наталя. І коли почалася війна психологи часто не знали як діяти, коли люди гинуть, коли на очах можуть вбивати, відбуваються ґвалтування, діють катівні на окупованих територіях.
"Коли ми зіштовхнулися з цим жахом, то не знали як бути, як працювати. Ми бачили вимушених переселенців, які втратили все. Уявіть собі чоловіків, які десятками років будували своє житло, а зараз в один момент все втратили. А це більше ніж будинок — і вони плакали. І виникали внутрішні конфлікти в державі, бо не завжди розуміли один одного". Наталя тоді два роки працювала з вимушеними переселенцями як психолог. Табори для таких переселенців зі сходу країни тоді були створені під Києвом — у Бучі, Ірпені.
А минулого року, коли почалася нова фаза війни, люди змушені були знову втікати — переживати досвід переселенця знову. Але, як вони ділилися з Наталею на психологічних тренінгах, їм зараз вже було легше, вони вже були адаптовані до цього.
У книжці багато людських історій, зокрема, після спілкування з дітьми.
У практичній частині зустрічі пані Наталя запропонувала присутнім відповісти на декілька запитань і обговорити свої відповіді з тими, хто сидить поруч. Питання стосувалися війни: що для мене особисто війна; як війна змінила мене; яким я став через війну; які емоції в мене переважають і що я частіше всього відчуваю через це; з чим мені важко впоратися і що є нестерпним; як війна змінила мої стосунки з Богом; як я відновлююся; яким я бачу своє майбутнє тощо. А вже обговорення відповідей на ці запитання спонукали учасників зустрічі самим робити висновки.
Війна змінила людей, багатьох дуже суттєво. Змінилося ставлення до життя, способів мислення, цінностей у побуті, зокрема, у багатьох їх віра почала активніше проявлятися в практичних діях. В когось від надмірних стресів виробився захисний механізм у формі "симптому оніміння".
Змінилася й діяльність інституцій, зокрема, й Церков. Ті, що і до того займалися соціальним служінням, були краще адаптовані, вони лише активізувалися і систематизували свою роботу, часто розширили спектр діяльності. Але багатьом довелося змінюватися "на очах", реагувати на нагальні виклики, бути відкритішими, змінити свої погляди щодо усталених речей. Наталя Простун навела приклад змін у протестантських церквах, де вона побувала особисто. Зокрема, будинки молитви, які заповнили ліжка, а богослужіння відбуваються у вільних місцях. Одні обладнані під тимчасові притулки, інші стали місцями тривалого побуту вимушених переселенців. А як приклад кардинальної зміни у ставленні до ближнього, навела обладнанні місця для куріння у подвір'ях церков, про що раніше й мови не могло бути. Це не означає, що ті спільноти змінили своє ставлення до паління — вони просто врахували потреби гостей, яких приймають. "Бог є там, де є любов", — підсумувала пані Наталя.
Наталя Простун виокремила три найважливіші потреби-вимоги для лікування психічних травм у дітей:
- безпека — подбати про безпечне місце для відновлення дітей, де вони чуються захищеними;
- визнання — визнати емоції в дитини, почути її;
- близькість — підтримувати теплі стосунки, бути близькою особою для дитини, деколи це просто обійняти.
Якщо ці потреби не будуть виконані, то це може обернутися трагедією, діти можуть стати дуже агресивними, закритими. Вони залишаються самі зі своїми емоціями і страхами. Тому дорослим потрібно бути надійними і близькими для них.
Авторка запевнила, що книжка буде доповнюватися новим досвідом, новими історіями. Але найважливіше, аби цей досвід використовувався тими, хто може допомогти дітям, які побачили війну.
"Для християнина духовність ґрунтується на таємниці смерті та воскресіння Христа, проявляється у виконанні заповідей любові та необхідності молитися. У широкому розумінні духовність є тим, що дає сенс і глибину існуванню та охоплює широкий спектр можливостей. Багато тих, хто пережив травматичні ситуації, часто шукає розраду в церкві, молячись Богу", — пише пані Наталя. — "Віра в Бога є найбагатшим ресурсом для прийняття реальності і допомагає в ній вижити". І в кінці книжки в додатках наведені цікаві притчі і метафори та текст молитви невідомого автора, яку пані Наталя вважає дуже вдалою у цій ситуації.
"Бог виявляється у нашій любові до нашої дитини", — наголошує Наталя Простун та наголошує наскільки важливою духовність є для підтримки дітей, які переживають війну, і які самі про це говорять. — "Діти кажуть словами і своїми малюнками — Бог і ЗСУ захищають нас".
Опрацювання власне