Friends HLILogoHLI Human Life International - Polska
Polski serwis pro-life

Кожна розумна і розсудлива людина свідома того, що аборт — це вбивство, це серйозно і з цим потрібно жити все життя. Але найстрашнішим є те, що з цим усвідомленням потрібно потім і вмирати. А щоб пробачити собі, треба це все спершу визнати.

Віруюча людина може цю ситуацію принаймні залишити на сповіді, пізніше — покутувати, потім прийняти духовне усиновлення дитини й молитися за спасіння інших неповинних дітей. Натомість невіруючу людину часто «накриває» з головою. І коли вона не може собі дати з цим раду, то втікає в «генератор випадкових чисел», творячи список виправдань:  

1.«Це просто операція і згусток клітин» Найстандартніше і найпоширеніше заперечення — коли людина намагається довести, що то була не дитина, а просто якась істота, амеба, щось невизначене. Однак коли дитина є бажаною і очікуваною, але трапляється викидень, — батьки сприймають таку подію як дуже страшну, навіть катастрофічну. Адже мала бути нова Людина, а тепер її немає. Натомість, коли дитина є небажаною — при біологічно ідентичній вагітності, — вона чомусь перестає бути людиною.

  2.«Моє тіло — моє діло» Навіть якщо поверхово глянути на цей аргумент, то, за всіми медично-біологічними показниками, дитина в лоні жінки вже є зовсім окремою одиницею. Так, вона складається з яйцеклітини матері та сперматозоїда батька; ба більше — вона має в собі певні риси як батьків, так і дідуся чи бабусі, і так далі. Водночас це все-таки окрема людина. Фактично цій новій людині присуджують найвищий вирок — позбавлення життя. Караючи ненароджену дитину цією найвищою мірою, мусимо бути свідомі того, що навіть для злочинців, що скоїли страшні злочини, у численних країнах, включно з Україною, смертну кару скасовано.

Причому навіть при покаранні найжорстокіших злочинців їм надають адвоката, камеру і можливість суду. Ми ж натомість забираємо життя в істоти, яка ще абсолютно нічим не завинила. Коли жінка стверджує, що будь-яке її рішення в цій ситуації буде лише «її ділом», тоді чим вона краща, скажімо, за того ж російського солдата? Уявімо, як він іде вулицею нашого міста і думає: «От вбити мені цю жінку чи залишити живою? А може, спочатку повісити? Чи, може…» В такому контексті будь-яке його рішення буде правильним — бо він має силу і зброя в його руках є його аргументом. Або ж інша ситуація: їде п’яний водій і думає: «От збити мені цього пішохода чи ні?

Щось він мені не подобається. Колір волосся не той» — чи кофтинка, чи щось інше. Знову ж таки, кожне його рішення буде правильним за логікою аргументів. Отож виходить, що подібно й жінка може вбити дитину — або не вбити; але будь-яке її рішення буде правильним, як і в московського маніяка чи того водія. Тим більше, якщо немає свідків. Але так не можна — не можна людей вбивати ані на дорозі, ані на тротуарах, ані в лонах матерів. Як казала Мати Тереза: якщо мама може вбити свою власну дитину, то хто заборонить мені чи тобі вбити одне одного?   3.«Чоловік не має права в рішенні про аборт, бо то не відповідальність чоловіків.

Тільки жінка має право прийняти рішення, і будь-яке її рішення буде правильним» Усі покоління феміністок боролися за те, щоби сказати, що жінка — це теж людина, вона має рівні права з чоловіком. Однак викладений вище аргумент зводить цю боротьбу до абсурду. Адже якщо чоловік тепер не має права в рішенні про аборт, виходить, він — не людина?

Чи не має таких самих прав? Ба більше: коли ми говоримо про аборт, ідеться про три людські особини, які мають право голосу: 1)жінка, яка є — і буде — матір’ю, навіть якщо дитина буде замордована під її серцем; 2)чоловік, який щонайменше причетний до процесу запліднення; 3)дитина, яка є окремою людиною від тіла матері та батька.

Коли декларуємо, що тільки жінка має право вирішувати, — то хіба не заперечуємо той факт, що і чоловік, і жінка є представниками того ж самого людського роду? Немає такого, що були пітекантропи, австралопітеки, потім людина розумна — і це все не стосувалося жінки, бо вона є окремим видом людини. Жінка — це теж гомо сапієнс, один і той же вид із чоловіком. І ми розмножуємося не брунькуванням чи аплодисментами: діти зачинаються в парі з чоловіком, спільно приводяться на цей світ і мають бути спільно виховувані.   Уривок із програми «Вечірній чай», у якій о.Микола Мишовський відповідає на запитання глядачів CREDO.


Джерело: CREDO: https://credo.pro/2024/10/372317

We use cookies

We use cookies on our website. Some of them are essential for the operation of the site, while others help us to improve this site and the user experience (tracking cookies). You can decide for yourself whether you want to allow cookies or not. Please note that if you reject them, you may not be able to use all the functionalities of the site.