Йоан ХХІІІ та Йоан Павло ІІ – святі Папи про сім’ю

Блаженні Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ, до канонізації яких залишилися лічені дні, у своїх повчаннях приділяли багато уваги питанням сім’ї. Пригадати про цю спадщину буде корисне не лише з нагоди проголошення святими цих Римських Архиєреїв, але й також в рамках приготування до Синоду Єпископів, скликаного Папою Франциском, який у жовтні збереться у Ватикані, щоб обговорити тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації».

 Папа Іван ХХІІІ у своїй енцикліці «Mater et Magistra», присвяченій соціальним питанням, яка побачила світ 1961 року, наголошував: «Ми мусимо урочисто проголосити, що людське життя повинно передаватися у родині, заснованій на одному і нероздільному подружжі, піднесеному для християн до гідності Святої Тайни». У цьому ж документі він вказував на «право і обов’язок» батьків виховувати свої дітей.

Наступного, 1962 року, у Посланні з нагоди свята Пресвятої Родини, Папа Ронкаллі писав, що «коли подружжя буде великодушним та зразковим», тоді й діти будуть «слухняними та старанними».

У енцикліці про мир «Pacem in Terris» також не забракло посилання на тему сім’ї. «Сім’я, заснована на єдиному, нерозривному й вільно заключеному подружжі, повинна вважатися і є природною та суттєвою клітиною суспільства. Щодо неї повинні застосовуватися такі економічні, суспільні, культурні та моральні погляди, які утверджуватимуть її стабільність та полегшуватимуть здійснення її особливої місії.

Батьки мають пріоритетне право утримувати та виховувати своїх дітей», – читаємо у 9 пункті цього документу, в якому далі йдеться про право на те, щоб винагорода за працю окреслювалася відповідно до критеріїв справедливості, й була також достатньою для того, щоб дати змогу працівникові та його сім’ї забезпечити життя, згідне з людською гідністю.

Блаженний Іван ХХІІІ в історію Церкви увійшов, серед іншого, як Папа, що скликав Другий Ватиканський Собор, серед завдань якого було оновлення церковного життя, відповідаючи на вимоги часу. У його документах не забракло посилання на сім’ю, яку традиція називає також «домашньою Церквою».

Наприклад, перший розділ другої частини конституції «Радість і надія» про Церкву в сучасному світі присвячений темі сім’ї. У ньому, зокрема, йдеться про зв’язок добробуту особи та родини із становищем родини, наголошено на подружжі, як союзові між чоловіком та жінкою, на нерозривності подружжя, на цінності подружньої любові, на відповідальному передаванні життя.

Варто зауважити, що подібно до Папи Франциска, перший Синод Єпископів, скликаний блаженним Іваном Павлом ІІ, також був присвячений сім’ї. Він відбувався у Ватикані восени 1980 року, а через рік побачило світ Апостольське Напоумлення «Familiaris Consortio», яке у повноті представляє навчання цього Папи про сім’ю.

Серед різних аспектів цього документу пригадаємо наступні: християнська сім’я, як «мала місійна Церква», християнська сім’я – «суспільний суб’єкт», душпастирство сімей, завдання виховання, яке лежить на сім’ї. Йде мова також про права сім’ї, зокрема, про право кожного чоловіка та жінки заснувати сім’ю та мати засоби, необхідні для її утримання, здійснювати притаманну відповідальність в питаннях передавання життя та виховання дітей відповідно до власних традицій та релігійних і культурних цінностей.

Ці та інші права родини пізніше були впорядковані та викладені у «Хартії прав сім’ї», оприлюдненій 1983 року. Цей документ не є викладом догматичного чи морального богослов’я про сім’ю, хоча й відображає думку Церкви про цей інститут. Це не є також «кодексом поведінки» для людей та інституцій, що займаються цією проблематикою. Вона не є просто декларацією теоретичних принципів, які стосуються сім’ї, але ставить перед собою завдання представити сучасникам, християнам і нехристиянам, якомога докладніше та впорядковане формулювання фундаментальних прав, належних цій природній та універсальній спільноті, якою є сім’я.

Як читаємо у вступі, права, перераховані у хартії, відображені у сумлінні людської істоти та в загальних цінностях людства. Тому, суспільство покликане захищати та поширювати ці права.

Хартія звертається, в основному, до урядів, пропонуючи всім, хто поділяє відповідальність за спільне добро, модель та орієнтири для опрацювання законодавства та сімейної політики, як також путівник для конкретної програми дій. Очевидно, документ звернений до самих родин, маючи на меті зміцнити в них усвідомлення своєї незамінної ролі. А звертаючись до всіх людей доброї волі, Хартія закликає їх захищати права сім’ї, дбати про зміцнення цього інституту для сьогоднішнього та майбутнього добра всього людського роду.

Тема сім’ї ґрунтовно заторкується і в соціальних енцикліках Папи Івана Павла ІІ, й, очевидно, у Апостольському Напоумленні «Christefidelis laici» про покликання й місію мирян у Церкві та у світі. А двадцять років тому, коли відзначався Міжнародний рік сім’ї, блаженний Іван Павло ІІ написав «Лист до родин», адресований батькам і дітям в усьому світі. Провідним поняттям цих роздумів є любов, як перший богословський, перший антропологічний та перший етичний принципи.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va