Треба зупинити гендеристів і лібералів, які руйнують суспільство, нищачи його моральні орієнтири

Завдання християн є кричати: «Люди, не вар’юйте! Те, що ви хочете, вб’є всіх нас, бо так не можливо летіти!». Можливо ми змушені будемо сперечатися з іншими пасажирами, які нам кажуть: «Тихо сидіть й перебирайте зернятка тої своєї вервиці й моліться, якщо боїтесь літати. Не турбуйте нас своїми криками, бо інженери і пілоти обіцяли нам знижку на білет і незабутнє враження від цього польоту».

Секретар Конгрегації східних Церков Архиєпископ Ціріл Васіль у своєму інтерв’ю словацькому виданню «Konzervatívny denník Postoj», відповідаючи на питання стосовно того, як мають християни реагувати на гендеристів і лібералів, які пробують знищити моральні орієнтири суспільства, відповів:

Що може зробити пасажир у літаку чи навіть величезному космічному кораблі, яким, фактично, є наша Земля, наше життя, життя суспільства, коли бачить, що хтось намагається демонтувати радар чи інші навігаційні прилади, стверджуючи, що це потрібно зробити заради вільнішого польоту, оскільки системи координат, гіроскоп, компас і висотомір обмежують?

Хіба він може сказати: дайте мені вийти, я краще піду пішки, або замовлю собі особистий безпечніший літак? Ні. Але саме так би поступили християни, які б відмовилися виконувати свою роль світла світу і солі землі. Хоча саме до такої поведінки спонукають їх слова інших пасажирів:

Давайте, виходьте, повертайтеся до своїх стародавніх біпланів, паровозів, гусеничних тракторів і не турбуйте нас, а ми будемо мати більше простору для приємного і забавного часу.

Завдання християн є кричати: «Люди, не вар’юйте! Те, що ви хочете, вб’є всіх нас, бо так не можливо летіти!».

Можливо ми змушені будемо сперечатися з іншими пасажирами, які нам кажуть: «Тихо сидіть й перебирайте зернятка тої своєї вервиці й моліться, якщо боїтесь літати.

Не турбуйте нас своїми криками, бо інженери і пілоти обіцяли нам знижку на білет і незабутнє враження від цього польоту».

Можливо, коли не будуть звертати уваги на наш крик попередження про небезпеку, нам доведеться встати із своїх зручних крісел і, не зважаючи на ворожість інших пасажирів, які вже випили алкоголь і стали буйними, а навіть й агресивним, та не зважаючи на байдужість екіпажу, який уже перестав думати про безпеку пасажирів і піддався на тиск та шантаж інженерів-демонтувальників, яких можна назвати терористами, вдатися до дій.

Можливо треба  застосовуючи своє право і обов’язок для ефективної самооборони, викинути з кабіни пілотів тих терористів і маніпуляторів, талапнути їх по вухах і по пальцях, щоб припинити їхню руйнівну діяльність, посадити їх до крісел, пристебнувши їх поясами безпеки, або навіть нап’яливши на них гамівну сорочку, заради безпеки інших.