Deutsch (Deutschland) 
Українська (Україна) 
Русский (Россия) 
Polski (PL) 
English (United Kingdom) 
Сьогодні контроль народжуваності у багатьох асоціюється з контрацептивами і профілактикою небажаних вагітностей. Але історія пам’ятає чимало фактів більш радикального втручання в репродуктивні права та здоров’я людей. Наприклад, примусову стерилізацію. Багато хто вважає, що першими цю процедуру на великій кількості людей почали застосовувати нацисти після приходу до влади Адольфа Гітлера. Але це не так. EtCetera з’ясовував, хто, де і коли практикував примусову стерилізацію людей.
США стали першою країною (офіційно), обгрунтувавши примусову стерилізацію законодавчо. На початку XX століття в США євгенічні закони, які передбачають стерилізацію, діяли в 24 штатах. Найчастіше вони були орієнтовані на «чистоту нордичної раси» і застосовувалися щодо «кольорового» населення і подружжя зі змішаних шлюбів. У Каліфорнії масштаби проведених процедур були найбільшими в країні.
Закон про стерилізацію «носіїв психічних захворювань, що потенційно передаються у спадок» діяв у штаті Каліфорнія з 1909 року по 1979 рік. Він був спрямований на усунення «поганих генів» з людської популяції. Дослідники підрахували, що за час його дії примусової стерилізації зазанали близько 20 тисяч каліфорнійців. Найбільше людей стерилізували в 1945-1949 роках. Найчастіше – у віці близько 20 років. Направлення на процедуру отримували люди з низьким інтелектом, причому чоловіки частіше, ніж жінки, а латиноамериканці частіше, ніж нащадки європейських колоністів.
НІМЕЧЧИНА. Гітлерівська Німеччина зробила примусову стерилізацію з міркувань «чистоти раси» частиною своєї ідеології. Євгенічний закон був прийнятий у країні в 1933 році, і в період з 1934 по 1945 роки процедур вазектомії і перев’язки маткових труб зазнали за різними підрахунками від 200 до 500 тис. чоловік. Найчастіше це були люди, які страждають на недоумство, на шизофренію, епілепсію, спадкову глухоту і сліпоту, алкоголізм та інші важкі недуги.
ШВЕЦІЯ. У Швеції євгенічний закон був прийнятий у 1934 році і діяв до 1976 року. За цей час стерилізації зазанали 21 тис. чоловік (за деякими версіями – до 60 тис.), 1,5 тисячі з яких згодом отримали компенсацію від держави.
Відповідно до закону, стерилізації підлягали шведи, яких органи охорони здоров’я або соціального забезпечення визнавали розумово або расово неповноцінними. Ці люди, за висновком чиновників та медиків, проявляли «стійку нездатність до навчання» або мали зовнішність, що не відповідає арійським стандартам.
ЯПОНІЯ. Закон про національну євгеніку був прийнятий у Японії в 1940 році. Але наслідувати методи Німеччини країні було не з руки. Суспільство було налаштоване проти його основних положень, зокрема, дозволу абортів. Тому до закінчення війни його застосовували трохи більше 500 разів «з міркувань суспільної користі». Стерилізація застосовувалася до людей з психічними захворюваннями, які передавалися у спадок.
Після війни ситуація змінилася. Територія Японії стала менша, солдати поверталися на батьківщину, почалися масові згвалтування – питання регулювання народжуваності стало дуже гостро. Тоді й був прийнятий Закон про євгенічний захисту, який залишив безплідними понад 16 тис. японців.
Уже в 1950-х роках операції зі стерилізації стали проводитися не тільки тим, хто страждав генетичними психічними захворюваннями, а й рядовим пацієнтам із захворюваннями психіки незалежно від їх волі. А з 1970-х років операції почали проводити без будь-яких роз’яснень неповнолітнім з будь-якими захворюваннями психіки, особам з обмеженими можливостями і навіть дітям з бідних сімей.
Тільки в 1996 році всі статті закону, пов’язані з політикою євгеніки, були скасовані.
Сьогодні самотні жертви примусової стерилізації намагаються домогтися від держави компенсації моральних та матеріальних збитків. Таких небагато, зважаючи на специфіку проблеми (не всі хочуть ворушити минуле і визнавати, що стали жертвами процедури) і терміну давності інцидентів. Юристи кажуть, що їхній шлях по судових інстанціях не буде простим. Однак не виключено, що свого вони доб’ються, хоч і не в повному обсязі від вимог.
ІНДІЯ – одна з небагатьох країн, де примусова стерилізація практикується досі, причому не з міркувань «чистоти раси», а для вирішення питання перенаселення. У 1970-ті роки, коли операції тільки почали масово практикувати, їх проводили виключно на чоловіках. І рахунок йшов на мільйони осіб на рік. Наприклад, в 1976 році, за деякими даними, безплідними зробили 6,2 млн чоловіків, а за 2013-2014 роки було стерилізовано близько 4 млн чоловік, більшість з яких – жінки.
Держава практично не приховує ні своїх намірів, ні масштабів впливу на населення. Більша частина всього бюджету, який виділяється на планування сім’ї, йде саме на держпрограму зі стерилізації чоловіків і жінок. Місцева влада навіть всіляко стимулює молодих людей робити вибір на користь операції, підкуповуючи їх лотерейними квитками, грошовими виплатами, різними матеріальними благами. Для цього по всій країні функціонують стерилізаційні центри, де роблять десятки операцій в день.
До речі, програма з контролю народжуваності спрямована виключно на малозабезпечених індійців (в останні роки – в основному на жінок), що живуть за межею бідності в селах і нетрях. Ті, хто користується послугами приватних медичних центрів, не обмежені у своїй статевій і репродуктивній свободі.
В НАШІ ДНІ стерилізацію в основному застосовують тільки до засуджених за сексуальне насильство. Наприклад, у Чехії і Польщі. Але, крім Індії, в світі є ще держави, які роблять законослухняних громадян безплідними «для загального» блага.
За даними журналістів, примусова стерилізація практикується в Узбекистані. Зокрема, щодо багатодітних сімей. Є свідчення, згідно з якими без «довідки про стерилізацію» їм відмовляють у виплатах на вже народжених дітей.
Китай практикував примусову стерилізацію в роки дії політики «Одна сім’я – одна дитина». Після її скасування в 2015 році офіційних даних про операції немає. Хоча правозахисники стверджують, що їх все ще роблять, зокрема, ув’язненим тюрем і концентраційних таборів.
Через євгенічні закони і радикальний контроль народжуваності пройшли дуже багато країн (в тому числі країни Латинської Америки і Африки, Чехословаччина, Сінгапур). Але сьогодні кожна згадка про такі факти минулого і тим більше сьогодення стає предметом загального осуду і почуття провини.
Довідка EtCetera. Євгеніка – це вчення про спадкове здоров’я людини і шляхи його поліпшення, про методи впливу на спадкові якості майбутніх поколінь з метою їх вдосконалення.