Чоловік і жінка, за Божим задумом, різні, проте створені одне для одного, щоб скласти цілісність. Як сприймати і прийняти цю різність і при цьому творити цілісність, незважаючи на неподібність поглядів, сприйняття, реакцій, прагнень і мотивацій?
Як це – бути подружжям? Це тема чергової бесіди у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо».
5 лютого в якості експерта і «порадника» в ефірі була Лідія Кондратик – християнський психолог із Трускавця, кандидат соціологічних наук, спеціаліст із залежностей, має досвід 20 років шлюбу і семеро дітей.
«За Біблією, коли Бог творив світ – небо і землю, світло й темряву, рослин і тварин, на кожному етапі є твердження: «І побачив Бог, що добре воно». Уперше слово «недобре» з’являється в контексті творення людини: «Недобре чоловікові бути самотнім – створю йому поміч, подібну до нього», – каже пані Кондратик.
Щоправда, за Біблією ж, є дві різні концепції творення людини: 1) Буття, 1: людина, чоловік і жінка, створені одночасно, за образом і подобою Божою, з однаковим призначенням і благословенням; 2) Буття, 2: жінка створена як товариш і помічник чоловікові, з його ребра: «Покине тому чоловік свого батька та матір, та й пристане до жінки своєї – і стануть вони одним тілом».
Пані Кондратик наводить два жарти на цю тему, які демонструють ці дві концепції: жінка була створена останньою, щоб не вказувати чоловікові, що і як робити далі – усе вже зроблено до її появи. І другий, про жінку як «друге видання» людини, покращене і ускладнене. Обидва ці жарти-твердження по-своєму дискримінаційні, але доволі точно відображають ставлення до жінки в різних спільнотах у різні часи, і сприйняття жінкою самої себе. Сутність ж питання в тому, що чоловік і жінка, за Божим задумом, є різними апріорі – і фізично, і психологічно, і за призначенням та покликанням, але у цій своїй різності є рівними і однаковими перед Богом.
Яка найбільша проблема в сучасній українській родині? Лідія Кондратик вважає, що це конкуренція: хто головніший, розумніший, кращий, а отже – хто керуватиме, чиє слово має найбільшу вагу і повинно бути остаточним. У сучасному світі конкуренція – одне із «правил гри», тож не дивно, що ці «правила», певним чином, переносяться і в родину, у дім, який мав би бути місцем затишку і безпеки, місцем перепочинку від гонитви за лідерством і успішністю.
«У певний момент традиційна українська родина була знищена, а традиції перервані, – каже психолог. – Поза тим, чому і в чому українська родина була сильною? Тому що були чітко визначені сфери відповідальності, а отже, першості й вирішального слова: для жінки це – родина, діти, дім, для чоловіка – зовнішня діяльність, заробляння грошей, захист дому і родини. І жінка, і чоловік були першими і головними у своїх сферах, не мусили конкурувати одне з одним. Справді, безглуздо сперечатися, чия золота медаль краща – бігуна чи тенісиста…»
Бог створив людину – чоловіка й жінку як одне ціле, щоб вони взаємно доповнювали одне одного. Можливо, тому схожість, однаковість – у поглядах, реагуванні та діях, далеко не завжди є запорукою того, що люди зможуть жити разом довший час і в гармонії: ця схожість не спонукає до розвитку і руху, +/+ (чи -/- ) врешті взаємно відштовхуються. І навпаки, різні люди взаємно притягуються і творять єдність протилежностей, якщо приймають цю несхожість і розуміють її природу.
На тему відмінностей між чоловічою і жіночою психікою є багато літератури (один із найвідоміших популярних авторів – Джон Грей, із його серією про «Чоловіків з Марса, жінок з Венери»). Лідія Кондратик наводить доволі контраверсійні порівняння: чоловічий мозок – як касетний програвач, налаштований на виконання однієї пісні одночасно, вандалостійкий і витривалий, і жіночий мозок – як айфон, здатний виконувати кілька задач одночасно, але і набагато вразливіший, який «від необережного доторку пальця невідомо куди може зависнути, і нічого з цим не поробиш».
Несхожими є і реакції чоловіка й жінки на різні виклики. Мозок чоловіка налаштований на вирішення завдання, «завантажується» і працює у фоновому режимі, хоча позірно може здаватися, що людина нічого не робить, що їй байдуже – це не так. Чоловіки вміють «відпускати» проблему – щоб рішення прийшло само, як відкриття, і при цьому не мають потреби проговорювати цей процес, ділитися проблемою. Зовні, у жіночому сприйнятті, це виглядає не завжди адекватно: замість того, щоб щось робити/кудись бігти, чоловік лежить, втупившись у стелю/стіну/айфон і мовчить. Реакція жінки на таку поведінку може бути неадекватною – вона починає радити, керувати, вимагати щось робити, нарікати на бездіяльність партнера, і цим лише погіршити становище як щодо вирішення проблеми, так і стратегічно у стосунках. Причина, окрім іншого, – нерозуміння цих особливостей сприйняття і реагування представника іншої статі із всіма наслідками.
Випробуванням на міцність – і для людини, і для її близького оточення, є ями й падіння на життєвому шляху: уникнути невдач і стресів не вдається нікому. І людина – і чоловік, і жінка, кожен у свій спосіб, повинна вміти дати собі раду у таких ситуаціях, а близькі люди – підтримати. «Немає значення, скільки разів чоловік впав – має значення, скільки разів він піднявся», – твердить народна мудрість. Проблеми – чи завдання, які потребують вирішення, будуть в житті завжди, якщо це життя повноцінне, спрямоване на рух і розвиток. Статися може різне – і завданням є не зневіритися, а знайти сили встати і йти далі заради себе, заради близьких людей, яким ми потрібні і які нас люблять.
Проблеми і «ями» можуть виникнути і в стосунках – і цього теж годі уникнути. Психолог каже: стосунки, зокрема й подружні, ми будуємо щодня, це копітка праця, яка потребує уважності й відкритості, довіри, яку дає любов. Часто молоді люди, які одружуються і беруть шлюб, просто не готові до того, щоб бути подружжям – друзями одне для одного, підтримкою і натхненням. Цьому, як і багато чому іншому, потрібно вчитися – уважності, взаємної поваги, відповідальності за себе й іншого/інших. Інколи доводиться й переучуватися: виховання і дитячі досвіди, приклад батьків не завжди бувають позитивними. Дівчинка, яка бачила сильну вольову маму і слабкого безвольного тата, і обоє були нещасливими, без поваги одне до одного, несвідомо проектуватиме такий сценарій і на власне життя: у неї ще немає власних досвідів, вона не знає, що стосунки у родині можуть бути інакшими.
Резюме цієї бесіди таке: повноцінне подружжя, справжня єдність чоловіка і жінки можливі лише за умови розуміння різної природи одне одного, взаємної поваги до цих різностей. На цьому тримається любов і будується родина. Таїнство шлюбу звершується кожен день і кожну хвилину спільного співжиття, якщо ми приймаємо його як покликання і Божу ласку. Бог дає нам шанси і підтримку в будь-яких ситуаціях, якщо ми готові прийняти їх, працювати над собою і своїми стосунками, знайти сили у найскладніших ситуаціях сказати близькій людині: «Я обираю тебе і приймаю тебе таким (чи такою), як ти є – із вдячністю і любов’ю».
п. Лідія Кондратик