«Eкстракорпоральне запліднення, ця процедура не є необхідною!»

Таку досить сильну заяву зробив доктор Гульєльмо, біолог-етик за професією, під час однієї зі своїх конференцій.

Доктор Роберто Гульєльмо – медик, який уже довгі роки практикує методи сприяння заплідненню.

Що таке «екстракорпоральне запліднення» ЕКЗ, або екстракорпоральне запліднення (in vitro fertilization – IVF) – процес, у ході якого яйцеклітини запліднюються спермою поза межами організму, після чого ембріон вводиться в матку. Назва цієї медичної технології походить від двох латинських слів extra – зовні і corpus – тіло.

За словами згаданого Роберто Гульєльмо, один із найстрашніших аспектів ЕКЗ, про який, до речі, дуже рідко згадується, – що для запліднення жінки однієї спроби замало. Тобто для того, щоб отримати позитивний результат (вагітність), потрібні іноді три, а іноді й десять ембріонів.

Загалом поняття екстракорпорального запліднення (fecondazione in vitro) включає цілий комплекс аспектів: фізіологічних, психологічних, моральних – і, хоч як прикро, – економічних.

Ми хочемо дітей

Справа, власне, в тому, що економічний аспект поради медика спробувати екстракоропоральне запліднення є чи не найвирішальнішим. Схема з практичної точки зору доволі проста: візьмемо приклад подружньої пари, яка просто звертається до відповідного медика, адже два роки у шлюбі ще не подарували подружжю дитини. Після проведення аналізів виявляється, що проблема, так би мовити, у чоловікові: зниження (зниження рухливості сперматозоїдів. Потенційна порада медика «модної» клініки – екстракорпоральне запліднення; натомість ця проблема ще з кінця 1970-х років вирішується за допомогою методик сприяння натуральному заплідненню. І таких прикладів, на жаль, дуже багато. Клінікам просто вигідно під видом допомоги у вирішенні проблеми пропонувати цей метод усім клієнтам, адже, наприклад, у Європі ціна одного циклу екстракорпорального запліднення становить приблизно 6000-15000 євро (в Україні – приблизно 2-4 тисячі євро). Але ж скільки таких циклів потрібно виконати, аби завагітніла одна жінка?! Мас-медіа усього світу активно говорять про ефективність методики, але старанно замовчують той факт, що кожен «невдалий» цикл – це, кажучи простими словами, смерть ембріона – тобто смерть зачатої людини.

Тому постає логічне питання: чи є морально правильним «отримувати» дитину методом убивства п’ятьох чи навіть десятьох дітей? Додамо до цього ще й той факт, що у більшості випадків проблему подружньої пари можна вирішити за допомогою методів натурального сприяння.

Хто така «дитина»?

Базова проблема, у цьому контексті, – це нерозуміння того, ким є дитина. Звичайно ж таки, саме бажання мати дітей є натуральним. Більше того, якщо хтось одружується, маючи конкретний намір не приводити на світ дітей, то такий шлюб є недійсним. Але й дитина не повинна бути лише плодом егоїзму, результатом бажання задовольнити своє природне прагнення мати потомство чи бажання самореалізуватися. Дитина, у першу чергу, це дар Божий, а не просто «персона для батьків». Дитина – це не власність, адже з моменту зачаття вона є особистістю, яка має право на цілісність свого життя: право бути зачатою, народитись та померти у натуральний, природний для людини спосіб.

Дитина – це плід любові, яка виражається в конкретному фізичному акті між чоловіком та дружиною. Чи можна застосувати це положення до екстракорпорального запліднення, якщо іноді кількість «учасників події» може сягати п’ятьох осіб: чоловік і дружина, донор сперми, донор яйцеклітини та ще й жінка, яка виносила дитину? А навіть якщо їх лише двоє (чоловік та дружина), то де ж тоді той натуральний подружній акт, завдяки якому зачато дитину? Невже людина (дитина) не гідна бути народженою у природній спосіб? На якій підставі в неї відбирають це право?

Проблема, правда, ще й у тому, що це не єдине право людини, яке потенційно порушується в разі застосування ЕКЗ. По-перше: більшість донорів сперми виявляють бажання залишитись анонімними (і мають на це право). Себто банк сперми й клініка мають лише дані про стан його здоров’я та фізіологічні характеристики. Але ж і дитина, своєю чергою (як і кожна особистість), має право знати, хто її батько. У підсумку маємо класичну ситуацію: дитина ніколи просто не дізнається правди (якщо йдеться про подружжя), або мати (у разі неодруженої жінки, яка народжує дитину «для себе», вдавшись до ЕКЗ), ціле життя розповідатиме заздалегідь гарно продуману історію – брехню. По-друге: інколи одного й того самого донора обирають декілька жінок, а отже, і діти у них будуть братами чи сестрами? Найцікавіше, що про це ніхто ніколи не дізнається, адже банки сперм і клініки гарантують стовідсоткову анонімність і захист таємниці медичного листка кожного клієнта. І все це відбувається у так званому «правовому суспільстві».

Що каже Церква

Стосовно ЕКЗ та інших методів Церква має чіткий критерій аналізу їхньої моральності. У документі Конгрегації з питань Доктрини віри “Donum Vitae” (“Дар життя”) зазначено: якщо метод запліднення не є замінником природного статевого акту подружньої пари, а лише виконує функцію сприяння (допомоги), – ця техніка (метод) є морально позитивною (адекватною та припустимою).

Отже, як бачимо, Церква далеко не «проти всього», як звикла думати більшість. Просто є певні принципи функцінування світу, логіка, створена Всевишнім, і екстракорпоральне запліднення вочевидь не відповідає божественому порядку.

«Прихильники» ЕКЗ вдаються до примітивної гри слів: «Подивіться на цю дитину, народжену винятково завдяки методу такого запліднення, – як Церква може казати, що ця дитина є злом?!” А Церква, власне, постійно робить наголос на тому, що дитина – вона завжди є даром Божим, а злом є метод, використаний для запліднення, метод (у цьому разі ЕКЗ), який є неповагою до людської гідності.

Саме тому потрібно завжди унаочнювати моральні аспекти тих чи тих явищ, адже без цього неможливо зрозуміти їхню справжню сутність. До того ж, моральність тих чи тих наших дій та рішень є дуже важливим критерієм аналізу адекватності цих дій. Адже фізіологічні проблеми здебільшого не є наслідком наших виборів та рішень – вони не залежать саме від нас, а от моральність певних дій – цілком залежить від нашої волі й наших намірів. Себто стан нашої душі та совісті залежить від нас самих.

Довідка

«Donum Vitae» (Дар життя): документ (інструкція) Конгрегації з питань Доктрини віри, центральною темою якого є повага до людського життя ненароджених дітей та повага до гідності зачаття. Затверджена префектом Конгрегації кардиналом Рацінгером 22.02.1987.

«Dignitas Personae» (Гідність особи): документ (інструкція) Конгрегації з питань Доктрини віри, який розглядає аспекти біоетики, спираючись також на документ «Donum Vitae». Затверджена префектом Конгрегації кардиналом Левадою 08.09.2008.