«Сонячні діти» – це Божий дар

Щасливі батьки в один голос стверджують: «Батьки, діти – це Божий дар, прийміть його достойно і відчуєте, що кращого в житті не може бути»....

Володимир і Леся виховують двох хлопчиків: Святославчику виповнився рочок, а  «сонячній дитині» Богданчику – п’ять. Про те, що в родині з’явиться дитина із синдромом Дауна, лікарі попереджали юну матір з 25 тижня вагітності. Вони ж і пропонували їй зробити аборт. Проте мужня жінка при підтримці чоловіка та всієї родини не вчинила цей тяжкий гріх і зараз їхня сім’я – найщасливіша. Стільки любові, скільки вони отримують від Богданчика, не можна замінити жодними матеріальними благами. Родина пишається своїми дітьми і радить усім батькам приймати «сонячних дітей», бо вони – Господній дарунок.

Їхня історія бере початок з 2010 року, коли Володимир та Леся одружились, а за кілька місяців довідались, що очікують первістка. Життя для жінки здавалось казкою: красиве весілля, улюблений чоловік. Вагітність протікала нормально. Як і в багатьох жінок, були запаморочення, нудота, понижений тиск. Перші ультразвукові дослідження показали, що з майбутньою породіллею та її малюком усе гаразд.

Та на 25-му тижні після чергового УЗД лікар почав підозрювати ваду серця в дитини. Щоб остаточно впевнитись, порадив прийти на обстеження через два тижні, а найкраще – поїхати на консультацію до Києва, щоб, якщо буде потрібно, втрутитись оперативно. Лікар пояснив, що ця вада дуже небезпечна, бо може призвести до порушення розумової діяльності. В Лесі в кабінеті лікаря сталась істерика. Вся в сльозах, майбутня мати розповіла про ситуацію чоловікові. Він міцно обняв, з ніжністю подивився в очі і сказав: «Я люблю тебе. Наша дитина зачата в любові. Те, що тобі наговорила лікар, – це помилка. Все буде гаразд!»

«А якщо не буде гаразд? Що тоді?»  – Леся почувалася немов на вироку у суді.

Найбільше боялась почути від чоловіка слово «аборт». Проте Володимир сказав слова, які огорнули дружину ковдрою теплоти, підтримки, любові: «Аборт ми не будемо робити в жодному випадку. Це – наша дитина, вона буде здоровою. І все у нас буде добре». В той момент жінці вже не так було страшно за їхнє майбутнє та майбутнє дитини, бо чоловік взяв відповідальність на себе за них всіх. Того дня подружжя вибрало ім’я хлопчику – Богданчик – Богом дана дитина.

З того дня Леся почала молитись. Щоб синок був здоровим, щоб ріс розумний, чемним, красивим, щоб вони, батьки, дали йому любов, піклування, науку. Молилась при запаленій свічці 9 вівторків до святої Марти. Наприкінці кожної молитви вимовляла: «Нехай не моя, а Твоя воля буде, Господи!» Жінка віддала в руки Всевишнього та під опіку Діви Марії свого сина.

Володимир не розумів, для чого так багато молитись, для нього це була містика. Аж після народження сина він зрозумів силу молитов. За місяць перед пологами разом з чоловіком Леся пішла в дитячу поліклініку до кардіолога. Глянувши на результати УЗД, лікарка привітно усміхнулась і сказала: «Сонячні діти – вони такі чудові, добрі, хороші!» І дала направлення на консультацію у столичну клініку.

Там підтвердили діагноз:  двокамерне серце, замість чотирикамерного. А з таким діагнозом 40 відсотків дітей народжуються із синдромом Дауна.

Леся народила хлопчика. Хоча він першу добу провів у реанімації, дихав самостійно. Потім багато лікарів приходили оглянути малюка, питали: «А ви знали під час вагітності, що у вас буде така дитина?» Дехто з німим докором дивився і думав: «І про що вона думала?» А жінка тільки молилась: «Господи, я – щаслива матір, допоможи мені».

Хлопчик ріс і розвивався, як і всі діти. У три місяці важив чотири з половиною кілограми,  виріс на сім сантиметрів.

У п’ять місяців Богданчику зробили операцію в Києві. Вона тривала вісім годин і пройшла успішно.

У три роки він почав самостійно їсти. Хлопчик має багато друзів у навчально-реабілітаційному центрі. У нього чудові вихователі та няня, які з любов’ю ставляться до кожної дитини.

Леся вдруге завагітніла другим сином. Дуже зрадів Богданчик появі братика. Любить маленького, грається з ним. Маму обціловував, гладив, обнімав, коли повернулась із пологового будинку. Тепер він у всьому їй допомагає.

Щасливі батьки в один голос стверджують: «Батьки, діти – це Божий дар, прийміть його достойно і відчуєте, що кращого в житті не може бути».

Юлія БОЄЧКО