Deutsch (Deutschland) 
Українська (Україна) 
Русский (Россия) 
Polski (PL) 
English (United Kingdom) 
Що означає – бути дружиною священика? Питання, здавалося б, досить вузьке і стосується лише кола жінок, чоловіки яких обрали такий шлях служіння. Проте це не зовсім так: родина, як маленька спільнота, має спільні закони розвитку, тому певні моменти можуть бути цікавими для усіх без винятку сімей.
Особливості і відмінності священичої родини, про що йшлося у попередній програмі на цю тему, пов’язанні із служінням глави родини – священика. Це, зокрема, певна відокремленість і священика, і його сім’ї від інших, і, з іншого боку, публічність його діяльності, яка торкається і його дружини, й дітей. При цьому у священичій сім’ї зазвичай лаври служіння дістаються чоловікові-священику, а жінка залищається в тіні. Але у тому, що чоловік може так проповідувати й служити, є велика заслуга і вклад жінки. Власне, у цьому питанні це стосується усіх сімей: чоловік є таким, яким він є, великою мірою, завдяки своїй жінці.
«Можливість чоловіка проповідувати, організовувати табори, служити там, де потрібно, – це також зусилля й підтримка дружини. Тому нагорода і визнання повинні належати і їй, і усій його сім'ї, – каже отець Дмитро. – Кожен чоловік – священик своєї родини, яка є його підтримкою і життям. Тому все, що належиться йому за його діяльність, належить і його дружині, й дітям. Якби не вони, він би не зміг цього досягнути. Це – як команда спортивного автомобіля, пілот і штурман, які доповнюють одне одного. Дуже важливо усвідомлювати, що сім'я служить разом – і для священичих сімей, і для суспільства загалом…»
При цьому отець Дмитро підкреслює: одним із питань щодо, зокрема, дружин священиків, є потреба реалізованості жінки. В принципі, це питання актуальне для всього українського суспільства. Він каже: певні поняття й цінності викривлені й спотворені, зокрема, радянщиною. Це стосується, зокрема, й формування і сприйняття ролей жінки й чоловіка.
«Ми все ще живемо у суспільстві, де роль жінки як матері – другорядна, порівняно із роллю професійної працівниці. Відтак, перебування жінки поза роботою трактується як втрата, на цьому прямо й непрямо акцентується на кшталт – «коли нарешті вийдеш із декрету». Ця тема з’явилася за радянщини, коли жінка розглядалася як робоча одиниця, а не як цілісна особистість. І така упослідженість у певній модифікації є й сьогодні. Але пам’ятаймо слова Христа – від початку так не було. Бог створив людину – чоловіка і жінку – не для того, щоб вони все життя трудилися на чиюсь користь, а для того, щоб вони реалізували своє покликання, розкриваючи цінність одне одного. І найперше покликання жінки – бути дружиною, матір’ю, донькою…»
Ще одне питання, яке торкається усіх сімей – травматичні історичні досвіди нашого суспільства, наслідки яких проявляються уповні до сьогодні і матимуть вплив на майбутнє. Отець Дмитро означає причину – відсутність довгий час власної державності. І наслідки, зокрема, й для родини: у такому суспільстві більшість чоловічих якостей і рис пригнічується країною-завойовником чи панівною країною.
«Сучасне українське суспільство – це не матріархат, як дехто трактує. Це радше травматичний досвід відсутності державності: чоловіки втратили чи не змогли виконувати своє природні функції захисників і провідників. Тому ці функції мимоволі перебрали жінки – принаймні, на побутовому рівні. За результатами маркетингових досліджень, десь у 80% українських сімей рішення приймає саме жінка. Відсутність чи нерозвиненість чоловічих функцій веде до того, що у суспільстві панує інфантильність у творенні сімейних стосунків: замість реального сприйняття – розмиті і викривлені уявлення й очікування, які не можуть справдитися і неминуче призводять до розчарування…»
Отець Дмитро, зі своїх досвідів роботи з молоддю, каже: лише невеликий відсоток молодих людей у побудові стосунків беруть за приклад стосунки у батьківських родинах. Більшість орієнтується на, певною мірою, нереалістичні приклади і шаблони (як от фільми чи реклама), які дають дуже специфічне уявлення про подружнє життя. І у вихованні також панують звиклі стереотипи, як от: хлопчики повинні гратися машинками, але аж ніяк не ляльками. Як результат – хлопці не мають навичок моделювання стосунків. До того ж для більшості з них тати не є прикладом для наслідування – чи тому, що батько постійно на роботі/заробітках, чи, якщо він удома, не виконує своїх чоловічих функцій. Дівчатка ж ростуть і виховуються в атмосфері абсолютно романтичній, яка не відповідає дійсності: саме цим пояснюється феномен, коли відмінниця закохується у бандита. Так вона шукає чоловічу поведінку, трактуючи певну брутальність і показну маскулінність як вияв мужності, проте зазвичай це не так, і реальність швидко розбиває ці романтичні очікування. Такі ілюзії стосуються й, зокрема, семінаристів: часто дівчата, які прагнуть стати дружинами священиків, не уявляють собі, що це означає.
«Священиче життя для дівчат часто повите таємницею, романтикою і очікуваннями, які не справджуються, – каже отець Дмитро. – Поза тим потрібно розуміти, що таланти священика не будуть спрямовані на задоволення особистих потреб, честолюбство чи статки. Його покликання – дбати про люд Божий, а це, певною мірою, жертовність. І це служіння торкнеться усієї його сім'ї…»
Тож ще один момент, який стосується усіх сімей без винятку і священичих зокрема, - недомовленість, нерозуміння.
«Найгостріші проблеми в сім'ї виникають через брак комунікації – не лише тому і тоді, коли люди не говорять, а й тоді, коли не розуміють одне одного, бо говорять про різні речі, – каже отець Дмитро. – Важливо, щоб сфери життя були дотичними і зрозумілими одне одному, щоб було прийняття, зокрема, священичого життя, де таке нерозуміння може стати драматичним і болючим. Семінаристи й священики самі собі не належать і багато у чому подібні до військових…»