«Звідки беруться діти»? Як пояснити це дошкільнятам

Нелегко знайти відповідні слова, щоб порозмовляти з дитиною про великі проблеми життя і любові. Чи потрібно давати вигадані пояснення? Або чи використати чітку, реалістичну мову? Інес Пелізьє дю Росас — дружина, мама малюка і доктор філософії — кілька років вивчає емоційну освіту і дає конкретні відповіді на це запитання у своїй книжці «ваРозмова з дітьми про любов».

«Відповідь на запитання, звідки беруться діти, означає розкриття прекрасної таємниці — життя і походження дитини», — пише Інес. Це означає «поступове впровадження дітей у таємницю, яка їх переростає».

Перший крок — це бути щирим і безпосереднім.

Викладач, мати 5-річної дитини пропонує батькам допоміжні вказівки.

З огляду на доступність порнографії і той трагічний факт, що діти можуть із нею зіткнутися дуже рано, авторка радить завжди застосовувати правильні, наукові назви людських статевих органів. Діти повинні розуміти свої тіла як добрі і створені Богом. Мета — «оточити їх красою, щоб надати їм усю належну шляхетність», показуючи, що тіла не можна використовувати для непристойних слів, які їх принижують.

Батьки також можуть оберігати своїх дітей від контакту з невідповідними темами, самі беручи ініціативу в дискусії на тему сексуальності, замість того щоб чекати на розпитування дитини.

«Вихід з ініціативою допомагає дітям уникнути несміливості й засоромлення, через які вони почуваються некомфортно або підозрюють, що це делікатна тема або навіть табу», — пише Інес. Будуйте свої пояснення на досвіді дитини Ініціатива — це звучить гарно, але що ми можемо сказати? Авторка пропонує застосувати аналогію, яка дає змогу пояснити дітям невідому чи сумнівну дійсність через іншу дійсність, із якою вони вже знайомі.

Говорити про сім’я і яйцеклітини — занадто абстрактне для малих дітей і занадто далеке від їхньої дійсності. Але на підставі їхнього власного досвіду, такого як спостереження за насінням, яке проростає у природі, вони знають, що зернятко може прорости і дати квіточку, квасольку або стебло пшениці. «Тоді вони зможуть осягнути аналогію між насінням загалом та “зернятками життя” тата й мами, які після “висадження” стануть маленькою дитиною, здатною розвиватися в ідеальному середовищі — у маминій матці».

Чого уникати Інес Пелізьє дю Росас заохочує батьків усунути зі своєї мови вираз «робити дітей», оскільки він «позбавлений трансценденції». Він провадить до механістичної ідеї сексуальності, позбавленої значення, любові та усвідомлення того, що життя це дар. «Діти — це люди, їх не виготовляють». Насамперед авторка заохочує батьків говорити правду. Стараючись оберігати невинність своїх дітей, деякі батьки можуть їм розповідати фантастичні історії про лелек або капустяне листя. «Проблема в тому, що цей вид розповіді — брехня», — вказує Інес.

«Коли діти опиняються віч-на-віч зі звабливими розмовами і явним змістом, вони виявляються неготовими цьому противитися або відкинути цей зміст. Уже не згадуючи про те, що вони більше не можуть довіряти батькам». Хоча порівняння з природою і тваринами — хороші й прості, однак вони мають свої обмеження. «Треба це пояснити у єдності з людською любов’ю». «Ми повинні переказати нашим дітям таємницю любові між людьми, історію людської тілесності. Розмноження тварин не дуже допоможе нам наблизитися до цієї дискусії».

Переклад CREDO за: Матильда де Роб’єн, Aleteia Джерело:

CREDO: https://credo.pro/2020/01/252636