Вірність у часи сексуального безумства. Зрада виникає раніше, ніж вам здається

«Якщо жінка вибирається з чоловіком у кіно і вдягає красиве плаття, а чоловік запитує: скільки це шмаття коштує? — це ще не зрада, але ця жінка для цього чоловіка більше не вдягатиметься.

Вона вдягнеться для начальника на роботі, для колеги, на зустріч однокласниць, але вже не для чоловіка». Так каже о.д-р Пьотр Яросевич, доктор теології, душпастир сімей і молоді.

— Отче, що таке вірність «у» стосунках і «для» стосунків? — Вірність це дбання про дійсність, яку потрібно доглядати і зміцнювати щодня.

Якщо у нас квітка у вазончику й ми не хочемо, щоб вона всохла, то не вийде поливати її раз на пів року чи раз на два роки, але потрібна систематичність. Так само і з нашими стосунками: ми повинні дбати про нашу щоденність, яку маємо, щоб вона не зав’яла.

Наше завдання — боротися за вірність: словом, жестом, учинком.

Коли я про це кажу, мені згадується ситуація, що сталася кілька місяців тому. Я сидів при столі з батьками, поруч сидів мій брат Радек, його жінка Кінга і їхні донечки. Ми їли обід, і певної миті Радек сказав: «Знаєте, як мені подобаються дівчата, повз яких я проходжу на вулиці?» Я подумав: що він несе? Адже поруч сидить його жінка, сидять батьки, всі це чують!

Кінга почервоніла. Однак Радек продовжив: «Щоразу, коли якась дівчина привертає мою увагу — виглядом, поведінкою, — то я молюся подумки, щоб я був вірний тій, яку вибрав на все життя, якій присягнув перед Богом». І поцілував Кінгу.

А отже, або ми будемо щодня вставати і просити Бога про сили для взаємин, якими маємо опікуватися, — або будуватимемо на собі: на своїх почуттях, емоціях, на тому, що нам «не хочеться».

— Чи завжди, однак, нам має «хотітися»? — Маємо право, щоб «не хотілося». Може бути тяжко й важко, але в цьому і полягає любов. Коли моя племінниця була маленька, то брат казав, що вночі до неї треба було вставати — і о третій, і о четвертій, як до немовляти… Він казав: «Інколи мене це дратує, таке виривання зі сну посеред ночі, однак я встаю, бо люблю».

— Що би Ви порадили подружжям, які переживають кризу через зраду? — Мені дуже подобається те, що сказав Адам Шустак, коли говорив — стосовно Євангелія про будування на скелі (високо) і на піску (низько, при воді): що як у дім, збудований на піску, так і в дім, збудований на скелі, вдаряє ураган, злива і т.д. Однак той, що збудований на скелі, на Христі, вистоїть.

То не сатана розвалює подружжя, стосунки. То ми їх розвалюємо: нашими рішеннями, виборами. Ісус запрошує нас до реальності віри. До того, щоб ми прощали — не по-людськи, бо по-людськи це часто неможливе, але по-Божому. В ключі Христової любові, яка не походить із цього світу, але є даром Божим.

— Прощати варто завжди. А залишатися? Коли між людьми справи доходять до зради, то з таких стосунків потрібно евакуюватися — чи залишатися в них? — Нормальним є те, що коли нас хтось зраджує, то ми не бажаємо бути в такому зв’язку. У дошлюбному протоколі є запитання про готовність боротися за любов у момент, коли з’являються перешкоди. І наречені відповідають «так» або «ні». Святий Павло каже: уникайте всього, що має хоч би вигляд зла. Оскільки я священик, то не користуюся послугами агентства знайомств, не ходжу на еротичні сайти. Якщо я чоловік чи дружина — так само! Те, чи ми залишимося в таких стосунках, чи вирішимо відійти, — залежить від нас, від співподруга і від нашої відкритості на Господа Бога.

— Чи можливо після зради відбудувати близькі стосунки? — Так. Якщо чоловік зрадив дружину, або дружина чоловіка, то — можна сказати — вони обоє стоять обабіч прірви, але через цю прірву перекинуто місточок. Кожна сторона має завдання виконати свою працю, доходячи до середини мосту. Ми не зробимо цього за іншу людину, але й ніхто так само не виконає нашої праці за нас; отож ми повинні робити все, щоб опинитися на середині цього мосту. Зрада зазвичай не зроджується просто в той день, коли ми зраджуємо. Вона з’являється набагато раніше.

Саме тому Ісус каже, що коли хтось дивиться на жінку з пожаданням, то він уже вчинив із нею перелюб. Колега розповідав мені про свою залежність від порнографії, про окремі етапи цього. Почалося з перегляду порнографічних фото, потім він сягнув по еротичні фільми, впав у мастурбацію. Коли й цього йому вже перестало вистачати, почав відвідувати агенції знайомств. Сказав, що залишив там усі зароблені гроші, бо так сильно застряг у гріху, що ходив туди навіть двічі й тричі на день. За якийсь час закохався, одружився.

І каже так: «Знаєш, у мене чудесна жінка. Ми вже чотири роки як одружені, маємо двійко дітей. Щоразу, коли ми маємо статеву близькість, у мене перед очима дівчата, яких я бачив на тих брудних знімках і фільмах, з якими був близький в агенціях. Жінка запитує: що з тобою? — а я її обманюю. Ну я ж не можу їй сказати, про що йдеться».

Він бореться з цими спогадами, але це не так просто.

— Як допомогти тому, кого зрадили, а як тому, хто зрадив? — Є той, хто вигоює викликані зрадою тріщини, хто нас підводить і підтримує, — це Ісус Христос. Дуже важливою є спільна молитва і молитва одне за одного. Або ми щодня дбатимемо про те, що наше, — або воно перестане бути нашим.

Якщо жінка вибирається з чоловіком у кіно і вдягає красиве плаття, а чоловік запитує: скільки це шмаття коштує? — це ще не зрада, але жінка для нього більше не вдягатиметься. Вона вдягнеться для начальника на роботі, для колеги, на зустріч однокласниць, але для чоловіка — більше ні.

— Чи можна бути вірним іншій людині, не бувши насамперед вірним Богові й собі? —

На чомусь і на Комусь ми мусимо збудувати ці стосунки. На Комусь — на Богові; на чомусь — на заповідях. Якщо ми не будуємо на Богові й не будуємо на заповідях, то не матимемо на що сперти взаємини з іншою людиною.

— В чому полягає вірність Богу?

— Вірність Богу полягає в тому, що в малих, дрібних речах, із якими щодня стикаємося, ми починаємо шукати те, що Бог хоче, щоб ми робили. Простий приклад: я викладаю в старшій школі. Входжу до класу, де є двадцятеро хлопців, готових зірвати урок. Вони не бажають навчатися, вони хочуть мати цю катехезу «подалі».

Я би міг їм щось сказати від себе, але то було би моє. Один зі священників мені сказав: «У такий момент будь вірний Богу. Питай Христа, що ВІН би зробив, як би ВІН повівся». У цьому, на мою думку, і полягає вірність: шукати Бога у ситуаціях, здавалось би, дрібних, неважливих.

— У Євангелії написано, що коли ми невірні у малих речах, то й у великих не будемо. Чи це, однак, не спрощення? Зрештою, це ж не указ. — Ну певно що не указ. Натомість мені згадується історія, яку розповів Яцек Пуліковський, що чотирирічній дитині варто доручити підливати квіточку, щоб дитина була за цю квіточку відповідальна. І, що важливо, — щоб вона мала змогу побачити, як ця квіточка засохне чи гниє. Щоб дитина бачила, як маленька справа, за яку вона відповідає, їй не вдається. Бо пізніше, в майбутньому, ця дитина зможе проектувати свій досвід на речі більші, важливіші й сильніші.

У зіткненні струменя зі скелею завжди виграє струмінь — не завдяки силі, а завдяки витривалості. Й саме тому ми повинні бути вірні в малих речах.

— Пильнування вірності, дбання про своє життя пов’язане зі ставленням меж невірності. Як їх визначити?

— Дуже конкретно. Святий Павло каже: все мені дозволене, та не все корисне. Я нещодавно розмовляв із дівчиною, чий наречений регулярно мастурбував. Він про це розповів, можна сказати, з усмішкою на обличчі. Коли вона старалася йому пояснити, що це таки проблема, він тільки кинув: «Облиш, зараз усі це роблять!»

Вона була вражена, бо за кілька місяців вони мали взяти шлюб, цей хлопець мав стати батьком її майбутніх дітей. Коли до нього не доходили жодні аргументи, вона вирішила порозмовляти з його батьками. З трудом, але здобулася на розмову з майбутніми свекрами. Вони її вислухали, а потім сказали: «А про що, власне, йдеться? Це ж нормально!» Розгублена, вона зважилася на розмову з власними батьками. Мама відказала: «Ти що, хочеш залишитися старою дівкою?»

Вона прийшла до мене і запитує: «Це світ здурів чи я ненормальна?» Отож ні, вона нормальна. І вона очікувала нормальності. А нормальністю є те, що людина панує над собою: над своїм тілом, над своєю сексуальністю. Трагедією було те, що її хлопець зовсім не бажав бути вільним, а люди довкола не бачили в цьому нічого тривожного.

— На завершення розмови я б хотіла попросити про одну-дві вправи, які могли би нам допомогти попрацювати над вірністю, поборотися за неї.

— Я заохочую до вірності саме в малих речах: читати уривки зі Святого Письма, молитися Розарій, Коронку до Божого Милосердя, приходити на адорацію Пресвятих Дарів. Важливо, щоб ви визначили собі для цього сталий час. Щоб це була регулярна порція любові Божої протягом дня. Ідеться про те, щоб живитися Богом.

І тут — увага: ми не мусимо любити те, що любить наш чоловік, або дружина, або наші діти. Дозвольмо собі знайти таку духовну страву, яка живитиме конкретно нас. Хто візьметься за цей виклик, той напевно побачить плоди.

Джерело: CREDO: https://credo.pro/2019/12/252527