Ефіопія: "З нашою допомогою та з допомогою своєї чудової дружини його худі тремтячі ноги знову почали ходити."

Після кожного мого візиту ми молилися з ним та його дружиною за його одужання і за майбутнє його сім’ї. Минали місяці, і врешті його рани поволі загоювалися. З нашою допомогою та з допомогою своєї чудової дружини його худі тремтячі ноги знову почали ходити. Жінка щодня робила з ним вправи. Одного дня він сказав мені: «Сестро, на Пасху я піду до церкви.» І почав ще більше тренуватись, щоб знову могти ходити.

Христос Воскрес! В час, коли ми постійно чуємо про хвороби і смерть, хочемо поділитися з Вами історією про зцілення, яка сталася напередодні Великодня. Воскреслий Господь приходить, щоб нагадати нам, що Він є Богом життя.

Це сталося у віддаленій сільській місцевості коло Бадесси на півдні Ефіопії. Я працювала там медсестрою в рамках профілактичного медичного проекту для матерів та дітей. Ми найняли одну медсестру, яка разом зі мною відвідувала села, де ми проводили цілі дні, навчаючи людей про гігієну та здоров’я. Ми перевіряли вагу і зріст дітей, вакцинували та лікували захворювання, поширені у цьому регіоні: очні інфекції та недоїдання. Такі зустрічі відбувалися найчастіше надворі в тіні дерев. Спеціально підготовлені медичні працівники, ходячи по селу, повідомляли про наше прибуття.

Одного дня, коли я чекала на матерів з дітьми, один медичний працівник розповів мені, що неподалік живе сім’я з немовлям і ще однією маленькою дитиною, і що батько сім’ї тяжко хворий. Я одразу ж подумала про тиф чи малярію. Оскільки жінка з цієї сім’ї не прийшла на профілактичний огляд для немовляти, то після завершення огляду всіх жінок з дітьми, я попросила медичного працівника провести мене до тієї сім’ї.

Після обіду ми пішли туди. Нас зустріла молода стурбована мама, яка тримала чотиримісячне немовля, а старша дитина стояла, притулившись до ноги матері. Жінка провела нас до темної хижі, в якій стояв дуже неприємний запах і літало повно мух. Нарешті, коли мої очі звикли до темноти, я помітила чоловіка, який лежав на купі ганчірок в кутку на підлозі.

Його обличчя, руки, частини грудної клітки і ноги були вкриті ранами і мухами.
Ці люди розповіли нам історію, як чоловік пішов на ринок, аби купити керосин, і коли він наповнював каністру, вона загорілася. Так Габріель отримав тяжкі опіки. Його госпіталізували на декілька тижнів, але потім відправили додому, тому що сім’я не мала коштів, щоби платити за лікування. Родичі та сусіди також не мали більше змоги допомагати фінансово. В такому стані він залишився вдома, фактично приречений на смерть, тому що жодна людська допомога вже не була йому доступна.

Я була шокована цією ситуацією. Я дала йому те, що мала: знеболюючі та деякі вітаміни. І пообіцяла сім’ї, що повернуся з маззю, перев’язувальним матеріалом та антибіотиками. Після того як ми залишили це місце, медик з села звернувся до мене: «Сестро, Ваша ідея не має сенсу. Він все одно помре. Сусіди вже збирають гроші на похорон.» Медсестрі також не сподобалась моя ідея. Я дуже засмутилася і відповіла: «Як так? Ви збираєте кошти на похорон? Але ж він все ще живий! І він потребує кошти на їжу та ліки!»

Незважаючи на вагання та заперечення медсестри з Ефіопії, ми почали лікувати чоловіка. Ми змінювали перев’язку кожен другий день, давали йому потрібні ліки, принесли сім’ї матрац з простирадлами, забезпечили їх поживною їжею і навчили дружину, як очищати та дезінфікувати рани розчином, зробленим з листя гуави, що росла на задньому подвір’ї за хатиною. Ми робили вправи для його тіла, тому що вже почалася атрофія м’язів. Процес зміни перев’язки був дуже болючим, але чоловік був неймовірно відважним! Габріель належав до протестантської євангельської церкви і був ревним віруючим.

Після кожного мого візиту ми молилися з ним та його дружиною за його одужання і за майбутнє його сім’ї. Минали місяці, і врешті його рани поволі загоювалися. З нашою допомогою та з допомогою своєї чудової дружини його худі тремтячі ноги знову почали ходити. Жінка щодня робила з ним вправи.

Одного дня він сказав мені: «Сестро, на Пасху я піду до церкви.» І почав ще більше тренуватись, щоб знову могти ходити. Нарешті прийшов час Великодня. Коли після свят ми навідались до нього, він чекав нас біля своєї хижі. О, я помітила, що відбулось щось надзвичайне! Він з великою радістю розповів нам, що був на Великдень в церкві. Його очі сяяли, коли він далі продовжував свою розповідь, як перед членами своєї спільноти дякував і прославляв Бога за своє нове життя. Всі в церкві радісно вигукували: «Амінь! Алілуя!»

Я була дуже зворушена і могла лише також прославляти і дякувати Богу за його нове життя. Згодом ця сім’я поповнилась ще двома дітьми, а завдяки коштам благодійників їм вдалося побудувати новий, значно більший будинок для сім’ї.

С.Луція Шмукі SSpS

http://ssps.org.ua/habriel-joho-vira-i-bazhannia-zhyty/

Опрацювання власне