Стать як біологічна характеристика і гендерні теорії

Щоб коротко підсумувати ключовий принцип гендерної ідеології, можемо сказати, що за цією концепцією стать будь-якого індивіда не є складовим виміром особи, але лише результатом сукупності умовностей і стереотипів соціального, культурного  та виховного характеру, що надають особі соціальну роль, таким  чином визначаючи її розвиток як чоловічий чи жіночий.

Хоча незаперечним є те, що життя чоловіків та жінок було і досі є в певних випадках обумовлене ригористичними чіткими соціальними ролями, установленими на культурному рівні та відмінними залежно від суспільства, до якого належить особа, проте, не можна не звертати увагу на той факт, що кожна людська істота вже від моменту зачаття є визначена як чоловік чи жінка.

Це розрізнення статей відстежується також і в тварин, і в рослин, і пов’язане зі здатністю до розмноження та збереження виду.

Визначення статі у людській природі: як реінтерпретують біологічні фактори у світлі гендерних теорій.

 Про генетичну стать йде мова, коли мається на увазі послідовність хромосом у будь-якого індивіда: у людського виду є 46 хромосом, з яких дві, звані, власне, статевими, визначають чоловіка – ХY, та жінку – ХХ.

Генетична стать закладається в момент запліднення, тобто коли сперматозоїд зустрічає яйцеклітину у фаллопієвих трубах. Тому, кожен індивід означений дуже чіткою генетичною статтю.

В залежності від того, чи генетична стать є ХХ чи ХY, будуть розвиватися різні статеві органи/залози, інакше кажучи, жіночий репродуктивний апарат (яєчники, фаллопієві труби, матка, піхва) чи чоловічий (яєчка, сім’яні залози, простата), на який посилаються, щоб встановити гонадну стать.

В свою чергу, два репродуктивні апарати – чоловічий і жіночий – виробляють різні гормони, що моделюють зовнішній вигляд на чоловічий чи жіночий лад, контролюючи розвиток зовнішніх геніталій та вторинних статевих ознак (волосяний покрив і борода, низький чи високий голос, розвиток молочних залоз тощо). У цьому випадку говориться про фенотипну стать, тобто ту, що видима назовні [Будь-яка спостережувана характеристика чи риса організму: як-то його морфологія, розвиток, біохімічні та фізіологічні властивості (за Вікіпедією)].

Від усього цього залежить розвиток психічної статі, чи то пак, «почування» і визнання себе чоловіком чи жінкою (нині вказується як статева ідентичність) і набуття ролей і типових поведінок якоїсь статі, котрі також частково є усталені на суспільному та культурному рівнях.

У визначенні статі задіяні численні гени, серед яких SRY, що знаходиться у хромосомі Y, SOX9 у хромосомі 17, та ще інші. Хромосома Y містить гени і генетичні групи, що відіграють вирішальну роль у визначенні статі, вирізненні яєчок та дозріванні сперматозоїдів.

Як і в інших генетичних хворобах, може трапитися, що ці гени мають вади, ушкодження, або ж зникають через хромосомні мутації, чи їх забагато, якщо трапляються переміщення [Хромосомні транслокації] (перенесення ділянки хромосоми на негомологічну хромосому). В цих випадках виявляються різні синдроми, у яких спостерігаються протиріччя між статтю генетичною, гонадною та фенотипною.

Наприклад, при Синдро́мі Сва́єра (або дисгенезії гонад 46, XY) ген SRY у хромосомі Y не функціонує або взагалі відсутній, а у різних підвидах захворювання присутні також і інші генетичні дефекти: таким чином, виявляється людина з генетичною статтю XY, але з жіночими внутрішніми та зовнішніми статевими органами.

Репродуктивні органи слабо розвинені і більш схильні до ризиків розвитку пухлин; мутації гену SOX9 в індивідів XY  призводять до вираження жіночих геніталій та слабо розвинених жіночих репродуктивних органів; деякі мутації гену WT1 впливають таким чином, що в індивідів XY  розвиваються нормальні жіночі зовнішні статеві органи, ледь помітні статеві залози і ниркове захворювання (нефропатія), що переростає в ниркову недостатність у підлітковому віці.

Правильне вирізнення репродуктивних систем залежить також від відповідного продукування і функціонування гормонів, зокрема андрогенів, серед яких тестостерон і дигідротестостерон, які не зможуть розвинути в плоді чоловічу репродуктивну систему, якщо не продукуються чи частково або повністю не функціонують в період вагітності. Отож, при народженні немовля матиме жіночі риси або різного ступеня подвійність геніталій, хоча і з набором хромосом XY (синдром андрогенної нечутливості).

Усі суб’єкти, вражені згаданими хворобами (це лише деякі із можливих патологій, що можуть розвинутися, зважаючи на розмаїття біологічних механізмів відповідальних за визначення статі), у будь-якому випадку є безплідними і протягом свого життя, окрім цієї проблеми, мусять також зіткнутися з усіма психологічними труднощами, що пов’язані з неповноцінним розвитком чи подвійністю статевих органів, що обумовлюватимуть їх стосунки і зможуть навіть спотворити самосприйняття. Крім цього, у багатьох цих патологій існує підвищений ризик розвитку пухлин у репродуктивній системі та ниркових проблем.

Медицина розглядає ці випадки як патології, всі вони поміщені у перелік рідкісних хвороб, і сьогодні усвідомлюється, що потрібно піклуватися також і про психологічний стан суб’єкта, беручи до уваги права пацієнтів надавати сенс власному станові і приймати його, не створюючи подальших болючих відчуттів, так само як і надавати підтримку батькам у такий спосіб, щоб і вони могли прийняти існування хвороби  і діяти за найкращими виховними стратегіями. Для цієї мети особливо важливими виявляються групи самодопомоги, що допомагають зруйнувати ізоляцію та знайти підбадьорливу підтримку від осіб, що переживають ті самі і схожі проблеми, а не лише від кваліфікованого персоналу.

Можливість виявлення цих рідкісних патологій була реінтерпретована гендерною ідеологією як доказ, що стать не є однозначно визначена: тобто існує певна гама можливостей для інакших статевих станів, нечітких або не добре розпізнаваних, які потребують вибору від індивіда, котрий повинен вирішити, до якої статі належати. Поміж всіх цих станів «чоловічість» та «жіночість» представляють лише дві граничні можливості. Отож, ці випадки більше не є вираженням якоїсь аномалії у розвитку (яка, між іншим, пов’язана із підвищеним ризиком виникнення пухлин (раку) та інших патологій), але нормальними речами.

Наявність репродуктивного апарату та відповідної гормональної схеми впливає не лише на сповнення статевості та розмноження, але є пов’язана з кожним аспектом життя особи. Гормональний баланс насправді впливає на дуже багато інших біологічних функцій, як-от розвиток і функціонування нервової системи, розвиток м’язової системи, схильність до хвороб, реакцію на фармакологічні терапії, тривалість життя.

Наприклад, навіть мозок є статево диморфним чи то з анатомічного боку, чи з функціонального. Чоловічий мозок є більшим, ніж жіночий (цього  вже достатньо, щоб зрозуміти наслідки, що можуть вийти, якщо хтось захотів би вживати цю інформацію для доведення можливих політичних рішень чи виборів), чоловіки мають більшу кількість нервових клітин у той час, коли жінки мають більшу кількість нервових волокон, що з’єднують дві півкулі. Чоловіки вживають більшу кількість клітин в кожній півкулі, щоб виконувати одну функцію, проте жінки для виконання тієї ж функції застосовують більший обмін інформацією між двома мозковими півкулями. Простіше кажучи, в той час, коли чоловіки розділяють функції на дві півкулі, тобто, використовуючи одночасно лише одну півкулю для виконання певного завдання, жінки надають перевагу використанню обох півкуль. Чоловіки, в середньому, кращі у вирішенні завдань логіко-математичного характеру та просторової орієнтації, проте жінки демонструють кращі, ніж чоловіки здібності у виконанні лінгвістичних та вербальних завдань.

Також й епідеміологічні дані показують, що захворювання залежать від статі: окрім хвороб, притаманних різним репродуктивним апаратам, які є типовими для кожної статі, онкологічні недуги (пухлини) демонструють вищий рівень захворюваності серед чоловічої статі, представляючи основну причину смертей серед чоловіків. Серцево-судинні захворювання, навпаки, вражають у більшості жіночу стать і є основною причиною смертності. Автоімунні захворювання більш поширені серед жінок, як-от, остеопороз, з яким більшість пацієнтів – жінки. Ці відмінності виявляються ще у дитячому віці: ще у дитинстві спостерігається різна схильність до хвороб – хлопчики більш чутливі до респіраторних хвороб, а серед дівчаток більш поширені глютенові захворювання чи резистентність до інсуліну, або ж вони (дівчатка), за статистикою, більше страждають від негативних ефектів вакцинації проти кору. Тепер вже встановлено, що і біологічні фактори, і соціальні фактори вносять свою лепту в існування цих відмінностей.

Застосування фармакологічних препаратів у лікуванні хвороб стає питанням все більш пов’язаним не лише зі статтю, але й з приналежністю до етнічних груп: не всі препарати можуть бути застосовані у стандартних процедурах серед різних груп населення. Справді, якщо жінки реагують по-іншому на терапії і також вони частіше відчувають побічні ефекти [ліків], то різні етнічні групи теж показують несприятливі реакції на типові ліки кожної з популяцій [іншої етногрупи].

Цей короткий виклад має на меті продемонструвати, як всі об’єктивні дані взаємопов’язані із відмінністю між індивідами, яка не може бути усунена навіть якщо ми визнаємо, ба більше – мусимо визнати, якщо хочемо вжити дієвих заходів, різні виміри – біологічні, культурні, соціальні, екологічні, що сприяють її [відмінності] означенню. Хочеться також згадати, як об’єктивні дані, біологічної чи медичної природи, часто є використовувані  інструментально як наукове підґрунтя для різних теорій, таких як вищість чоловіка над жінкою, расизм, євгеніка, дискримінація розумово хворих, аборт у рамках до дев’яноста днів життя, і так далі.

Статева ідентичність та сексуальна орієнтація: реінтерпретації на основі гендерної теорії та тиску ґей-лоббі.

Під статевою ідентичністю (або психічною статтю) тут мається на увазі те, як певна особа себе сприймає та визнає себе у бутті чоловіка чи жінки відповідно до своєї фізичної будови.

Статева ідентичність несе із собою присвоєння ролі для виконання у суспільстві, що різниться на ґрунті звичаїв, звичок, культури, з якою пов’язані дрібніші аспекти (проте не позбавлені своєї важливості) як-от, наприклад, манера вдягатися чи стрижка, і більш важливі наслідки – такі, як доступ до освіти в залежності від статі індивіда або можливість чи ні займатися певними професіями.

При розладі статевої ідентичності людина не визнає себе у своїй статі і прагне належати до протилежної статі, доходячи іноді аж до хірургічного втручання для зміни статі з подальшим визнанням набутої статі на юридичному рівні, а отже – і суспільному.

Хоча є незаперечним те, що культура є дуже вагомою у призначенні гендерних ролей  і що жінки в минулому були, а в деяких культурах і досі є сильно дискриміновані і їм не надають доступу до освіти, працевлаштування, а не раз – і до медичних послуг, так само незаперечним є те, що неприйняття власної статі походить від труднощів в особистому розвитку, у самоідентифікації, у афективних та виховних стосунках з батьками, всі ці проблеми є джерелом великих страждань передусім для того, кого вони заторкнули, а потім – і для інших.

Різні фактори співдіють для правильної самоідентифікації і включають біологічні змінні (генетичні та гормональні), соціальні, культурні, реляційні.

Проте, сексуальна орієнтація відноситься до вибору особи, з якою мати статевий контакт.

Нестаток впродовж розвитку афективної складової, емоційної та реляційної, її викривлення, коливання чи відсутність, або ж брак контакту чи психо-емоційної гармонії з батьками може бути причиною проблем у сексуальному житті в дорослому віці і призвести до труднощів у сексуальній індивідуалізації свого партнера. Проте сьогодні це більше не визнається як труднощі чи проблема і навіть не допускається ідея, що людина могла б захотіти вилікуватися чи, можливо, що відчуває дискомфорт через цей свій стан: домінує ідея, що дискомфорт і страждання походять не від проблеми людини, але від обумовленостей та суспільного тавра, що не дозволяє переживати цей стан як нормальний.

Фундаментальною для розповсюдження цього способу мислення була праця д-ра Кінсі від 50-тих років і далі, в якій Кінсі розповідав, між іншим, у своїх доповідях, що принаймні 37% чоловічого і 13% жіночого населення Америки, дослідженого ним, мали якийсь гомосексуальний досвід між досягненням статевої зрілості та старістю: «Якщо гомосексуалізм зберігається у такому великому масштабі, незважаючи на громадське несхвалення і суворість покарань, які накладало на це явище англо-американське суспільство впродовж століть, то є підстави вважати, що така поведінка [гомосексуальна] з’являлася б досить часто в особистих історіях, якби не було соціальних перешкод».

Доповідь Кінсі стала однією із праць, що сприяли перегляду визначення гомосексуальної поведінки як розладу сексуальної орієнтації (і, як наслідок, – також і розладів статевої ідентичності) у DSM, тобто Підручнику з Діагностики та Статистики, що періодично готується та переглядається Американською Психіатричною Асоціацією, в якому визначені вказівні критерії для класифікації та діагнозу ментальних захворювань. Ці критерії розроблені, базуючись на перегляді більш прийнятних і ефективних терапій і нових здобутках наукових досліджень щодо патологічних випадків і також їх поширеності серед населення.

Оскільки межа між психічним здоров’ям та хворобою іноді є дуже тонкою і психічне захворювання оцінюється через поведінки, тому що часто не існує критеріїв, які можна об’єктивно виміряти як лабораторні аналізи для того, щоб встановити наявність чи відсутність хвороби, тож виявлення збільшення частоти певної поведінки, що раніше вважалася аномальною серед населення, стало розглядатися як критерій, який стверджує, що дана поведінка вже не є патологічною, а нормальною.

На цих підґрунтях егосинтонічна гомосексуальна поведінка, тобто коли індивід переживає свій стан без жодних проблем, більш не вважається патологічною: у 1973 році у DSM (Підручнику з Діагностики та Статистики) гомосексуалізм більше не згадується як хвороба, яку потрібно лікувати, натомість впроваджено термін «гомофобія». Егодистонічний гомосексуалізм, тобто, який сприймається самим індивідом як проблема, у 1987 році проголошений таким, що є спричинений суспільним тавруванням цієї поведінки. У 1990 році це рішення Американської Психіатричної Асоціації підтримала також і Всесвітня Організація Охорони здоров’я.

Отож, чи справді ми маємо перед собою зміну перспективи, спричинену поглибленням наукових знань у цій матерії?

Проте, медицина не змінилася і те, що було патологією, і досі вважається таким: насправді, ці поправки, введені у DSM (Підручнику з Діагностики та Статистики), є плодом прийняття гендерної теорії і сильного тиску з боку різних американських ґей-лобі і також з інших країн, особливо англосаксонських.

Лобі, або ж групи інтересу чи тиску, зароджувалися як організації, що діють для підтримки якоїсь промислової групи, корпоративного об’єднання чи економічних компаній, а потім поширилися і асоціації груп, які бажають захистити не лише свої економічні інтереси, але й культурні та суспільні. Лобі мають визначальну роль у політичних, економічних та соціальних динаміках Сполучених Штатів, а сьогодні – також і в міжнародній спільноті.

Роботу лобі організовують адвокатські контори, установи громадських зв’язків, агентства комунікацій та реклами, промислові асоціації, дослідницькі центри, що спеціалізуються на дослідженнях та аналізі ринку, і спрямовані на збір даних і статистик, їх інтерпретацію, створення досьє, створення інформацій, звітів про процес та застосування законів, інформаційно-навчальних заходів, збірки коштів на виборчі кампанії, тощо.

Це розгортання сил дозволяє скеровувати суспільні погляди і впливати на виборчий консенсус, сприяючи обранню політиків, прихильних до спонсорованих інтересів.

Кошти, якими лобі фінансують свою діяльність, надходять з пожертвувань, іноді досить помітних, від промислових груп, товариств та банків, що вважають, що таким чином мають інструмент захисту своїх прибуткових інтересів.

Серед найбільш активних ґей-лобі можемо згадати, наприклад, Національне Лобі Ґей-Прав у Вашингтоні, округ Колумбія: Національна ґей-лесбійська робоча група, яку воно пропагує, є однією і з перших організацій, що займається створенням тиску на законодавців для утвердження прав гомосексуалістів. Інформацію щодо її діяльності можна відшукати на інтернет-сайті, де пояснено способи, якими працюють ці організації та цілі, які вони встановлюють.

Ґей-лобі отримують фінансування від впливових фундацій, наприклад, Фундації Джорджа Сороса (www.opensocietyfoundations.org), фінансиста Джорджа Сороса, від порнографічного журналу Плейбой (через Фундацію Плейбою), Фундації автомобільної компанії Форд, фонду Теда Тернера, власника CNN (www.unfoundation.org), фонду Рокфеллера, таких індустріальних груп, як Кодак, Компанія Hewlett-Packard, Американські авіалінії, Apple, AT&T [компанія Американський Телефон і Телеграф], BP [British Petroleum], Chevron [Шеврон Корпорейшн – енергетична компанія США], Citigroup [американська транснаціональна банківська і фінансова корпорація], Credit Suisse First Boston [інвестиційно-банківський відділ Credit Suisse Group], Daimler Chrysler [Німецький автомобілебудівний концерн, тепер має назву  Daimler AG], Dell [американська компанія, один із провідних світових лідерів в галузі розробки і виробництва комп’ютерних систем], Deutsche Bank, Ernst & Young [британська аудиторсько-консалтингова компанія], Estee Lauder [американська косметично-парфумерна компанія], Intel [найбільша у світі компанія-виробник напівпровідникових елементів та пристроїв, процесорів], IBM [International Business Machines Corporation – американська електронна корпорація, один із найбільших світових виробників усіх видів комп’ютерів і програмного забезпечення], J.P. Morgan Chase & Co [найбільший за розмірами активів банківський холдинг США], Johnson & Johnson, Levi Strauss & Co [американська компанія, що спеціалізується на пошиві джинсового одягу], Merril Lynch [американський інвестиційний банк (фінансовий конгломерат)], MetLife [провідний світовий холдинг в сфері страхування та пенсійного забезпечення], Microsoft, Nike, PepsiСo, Toyota, UBS [швейцарська глобальна фінансова компанія], Xerox [американська корпорація, один зі світових лідерів в області технологій друку і управління документами], які фігурують серед тих, що фінансують Human Rights Campaign (http://www.hrc.or)

Кампанія за права людини – одна із найбільших правозахисних організацій США, основною ціллю якої є захист прав ЛГБТ], або різних інших лобі разом із багатьма особистостями шоу-бізнесу.Чому така висока заангажованість? Подібно до будь-якої іншої рекламної кампанії, якщо явище гомосексуалізму стане модним, компанії матимуть економічний прибуток на основі того, скільки вони інвестували в це. Справді, можна було б припустити, що в таку епоху як наша, що характеризується втратою орієнтирів та цінностей, із зменшеним соціальним контролем над сексуальними звичками, саме слабші індивіди, з менш структурованою особистістю, є найбільш ймовірними жертвами дезінформаційної і медійної кампанії такого типу, в яку інвестують так багато грошей. 

Тому, слід передбачати, не згадуючи навіть коротко про хвороби органів та ментальні, що явище гомосексуалізму зросте, власне через «бомбардування» фільмами, статтями, інтерв’ю, рекламою, і не в останню чергу – кампаніями у шкільному середовищі, спрямованими на вкорінення ідеології в голови людей. Ідеології, чиєю найлегшою здобиччю буде саме молодь, чия особистість ще формується, що серед природних труднощів формування самих себе та стосунків з іншими, дуже легко можуть відчути себе заблуканими і розгубленими.На політичному рівні, все це забезпечить ще одну зброю для зруйнування [буквально: щоб зірвати із завісів] встановленого порядку, щоб мати менш вільні свідомості [уми] і більш вразливі, крихкі, а отже такі, якими легше керувати і маніпулювати за допомогою засобів комунікацій [мас-медіа].

 З того, що я спробував синтетично викласти, стає ясно, що є в процесі величезна пропагандистська операція, з великими капіталовкладеннями, щоб таким чином забезпечити широке розповсюдження гендерної теорії для того, щоб змінити спосіб мислення людей: звичайно, слабші особи і менш забезпечені є під більшою загрозою.

Викривлення, спотворення нормальних категорій мислення принесе, безперечно, великі страждання та нещастя тим, хто стане жертвою цього, з такою обтяжуючою обставиною як ризик, що буде вже неможливо врятувати цих осіб за допомогою необхідних медичних і психологічних терапій.Було зроблено чимало спроб, щоб підтвердити, що стать особи є предметом вибору, як це хоче зробити гендерна теорія, проте всі вони зазнали невдачі; серед всіх тих спроб можемо згадати одну, дуже добре відому також широкому загалу, яка добре ілюструє, якої шкоди може завдати гендерна теорія: випадок доктора Мані та близнюка, який втратив пеніс.Цей випадок стосується однієї пари хлопчиків-близнюків, яким зробили обрізання.

Під час процедури, через хірургічну помилку, одному з них було зроблено повну резекцію пеніса. Батьки у відчаї звернулися до одного спеціаліста, доктора Джона Мані, щоб дізнатися як поводитися в цій ситуації. Доктор Мані, переконаний прихильник гендерної теорії, порадив виховувати близнюка з відрізаним пенісом так, ніби це була дівчинка. Це сталося у 1963 році, а вже в 1975, коли пацієнту було 12 років, доктор Мані опублікував статтю, розповідаючи, що вона, тобто близнюк з ампутованим членом, виросла як нормальна дівчинка, таким чином підтверджуючи свої передбачення, що виховання як дівчинки анулювало б всі маскулінізуючі ефекти чоловічих генів і перинатальних андрогенних гормонів. Інший близнюк, вихований як хлопчик, служив для контролю.

З огляду на інтерес та опис, зроблений доктором Мані, цей випадок був широко цитований мас-медіа, у книжках з психології, спеціалізованими журналами, завжди із висновком, що сексуальна ідентичність та сексуальна поведінка були виключно плодом виховання. Два інших науковці у 1997 році – більш ніж 20 років по тому, опублікували довготривале дослідження цього суб’єкта, котрий, як вони повідомляли у своїй праці, незважаючи на те, що мав жіночі геніталії (реконструйовані за допомогою пластичної хірургії) і якого завжди вважали жінкою з іменем Джоан, все-таки мав досить чоловічий розвиток, тобто був Джоном.

Ще з наймолодшого віку Джоан/Джон завжди поводилася в чоловічий спосіб, надавала перевагу хлопчачим заняттям та іграм і мало цікавилася ляльками, шиттям та іншими традиційними жіночими заняттями. Коли їй було 4 роки, то хотіла імітувати батька, який голився, а не матір, що фарбувала губи помадою, і відмовлялася наносити макіяж, коли підросла. Джоан/Джон в дитинстві відчувала себе дуже інакшою, і з другого класу думала, що є хлопчиком. Джоан бунтувалася проти терапії на базі естрогенів, яку застосовували до неї з 12 років, щоб зробити її тіло жіночим, а у 14 років вирішила жити як хлопець. Отож батько розповів тоді правду і щось ніби клацнуло всередині Джона/Джоан, що заявив: «Я вперше зрозумів, ким я був». Джон попросив надати йому лікування на базі андрогенів, зробити мастектомію та фаллопластику – став гарним юнаком, одружився у 25 років та всиновив дітей своєї дружини, оскільки абляція [ампутація] пеніса зруйнувала остаточно його здатність до народження дітей.

Незважаючи на всі свої спроби перебудувати життя, Джон так ніколи і не відновився, не оговтався від травми, якої зазнав, і, щоб вберегти інших від його страждань, у 2000 році написав свою біографію. 4 травня 2004 року Джон скоїв самогубство.

Автор: д-р К’яра Бенчіні, доктор філософії, викладач

Джерело: Scienza&Vita Firenze, L’Ideologia del Gender: Miti e Realtà

Переклад Наталії Тимчук

Переклад статті підготований Школою біоетики УКУ у співпраці з Богословським  відділом Патріаршої курії УГКЦ

Опрацювання власне