Фемінізм: Боротьбу проти матріархату включено

Рівність з чоловіком, право вибору поведінки, право розпоряджатися своїм тілом, доступ до всіх посад на рівні з чоловіками, право на аборти, скасування «упереджень» про красиву та слабку стать, заперечення статі та вибір власного ґендеру і т.д.

Феміністичні лозунги можна перелічувати довго, і кожен вимагає роз’яснень, адже, як і більшість модерних наративів, вони містять замасковані вимоги, які необхідно як фільтрувати, так і виправляти терапією та медикаментами. На сьогодні фемінізм настільки різносторонній і течії його множаться з такою швидкістю, що іноді навіть важко віднайти спільну нитку, яка б їх поєднувала воєдино.

Якщо ж говорити про суто сучасні заяви, то часто-густо доводиться чути, що фемінізм має на меті встановити начебто панівний у давніх народах матріархат. Такий універсальний лозунг сприймається вряди-годи з іронією, а все ж феміністично налаштованими та неосвіченими групами населення «з’їдається» вельми серйозно.

Безперечно, медіа, які люблять підперчити свій матеріал, іноді також використовують матріархальну ідею як синонім до феміністичних ґвалтів супроти патріархального світу. Однак, такі заявочки щодо проголошення матріархату феміністками вимагають негайного роз’яснення.

Оскільки навколо існування матріархальних суспільств існують розбіжні думки, спершу варто звернутися до етимологічних основ, які негайно завдають ляпасу «новомодним» ідеям фемінізму. Так, слово «матріархат» походить від двох грецьких слів μάτηρ (мати) та ἀρχή (начало, верховенство) і дослівно може бути переклададеним як «влада матері». Тобто, йдеться не просто про владу жінки, а про владу матері. Нагадаємо, що сама ідея про покликання жінки стати матір’ю абсолютно ненависна феміністкам, які, як відомо, понад усе воюють за легітимізацію абортів. Навряд чи матріархальне суспільство, якщо коли-небудь й існувало, то нищило материнські скарби, тобто дітей.

Ще трохи з історії. В давньому світі було широко розповсюджені культи, які величали як жіноче, так і чоловіче начало. Світові релігії, традиціоналістичні школи, езотеричні течії – практично всі проголошують ідею про взаємозалежність чоловічого та жіночого начал і неможливість існування лише одного. Для наочного прикладу можна пригадати відому взаємозалежність їнь та ян у даосизмі та конфуціанстві. Якщо ж говорити не лише про символіку, але шукати безпосередні ознаки практики матріархату, то варт звернути увагу на докази археологів, які неодноразово заявляють про можливість існування матріархальних суспільств, беручи за доказ мистецтво давніх народів та цивілізацій. Головно шанування жіночого начала розповідають статуетки та малюнки на стінах, посуді, прикрасах, інших предметах. Однак, про культ пошанівки чоловічого начала існує не менше тих самих мистецьких артефактів.

Один з найбільш яскравих приладів, що говорить про поклоніння саме жінці, представлено образом Венери Вілендорфської, яку розглядають як один з численних прикладів Венер, залишених у палеолітичній Європі близько 30-27 000 років до РХ. Розкішному тіло Венери Вілендорфської, якою, до слова, захоплювався герой «Молодого Папи» Воєлло, надані риси, які символічно підкреслюють здатності до плідності та годування, а вся її фігура звеличує материнське єство. Варт лиш надіятись, що богиня-матір ніколи не потрапить у руки феміністкам, адже ті звикли нищити все, що бодай натякає на сакральність чоловічого чи жіночого начал.

З історії давніх народів, яку українські дітлахи вивчають у школі згідно з програмою «Всесвітня історія» (за шостий клас), також є згадки про культи давніх народів, які пов’язували небо з чоловічим початком, а землю, яка дає плід, із жіночим єством. Відтак, який би лад у племенах чи народах не переважав, патріархальний чи матріархальний, в останньому випадку жінка однаково отримувала високий титул завдяки материнству. Відтак, матріархальна філософія давніх народів величала жінку як таку, яка стоїть в основі явлення на світ життя, як берегиню роду та домашнього вогнища.

У давніх цивілізаціях патріархальний та матріархальний лад могли змінювати одне одного. І все ж, обидва вони суперечать феміністичному активу, система якого спрямована на те, аби внести хаос та зруйнувати більшою чи меншою мірою стабільне суспільство, моральні норми, вірування, традиції, передання.

Намагання встановити так звану рівність приводить до ослаблення суспільства та стоншення національних зв’язків. Ще один важливий аспект неприйнятності для фемінізму патріархальної чи то матріархальної систем – це їх сакральна основа. В обох системах чоловік та жінка займають конкретні ніші в племінному чи то суспільному житті, тобто існує розподіл ролей, основою яких є природні здатності чоловіка та жінки. При цьому, хто б не очолював суспільного альянсу, чоловічий та жіночий полюси завжди пов’язані і не можливе існування одного без іншого. Натомість феміністично налаштовані жителі нашої планети намагаються профанувати традиції та їхні сакральні основи, прописати такі правила життя, які б не виходили за межі грубо-матеріального, атеїстичного існування. Й узагалі феміністичний норов не має нічого спільного з життям, яке не лише профанує, а й убиває.

Отож, хаотично-злочинна та брехлива система фемінізму є ворожою для будь-якого суспільства. Як би не жонглювали етимологією феміністки, для їхнього світу однаково є неприйнятним як патріархальний, так і матріархальний лад. І, якщо придивитися уважно, то за яскравими лозунгами фемінізму легко побачити впровадження культу вбивства та смерті.