Папа закликав свою дієцезію наблизитися до родин і їхнього конкретного життя

Промовляючи до учасників собору очолюваної ним дієцезії, Єпископ Риму бажав заохотити їх прямувати вперед шляхом, накресленим нещодавніми синодами, що віддулися у Ватикані, аби краще зрозуміти послання післясинодального документа. З цією метою, використовуючи біблійні образи, він поставив три фундаментальні завдання: досягти всіх сімей, не застосовувати «душпастирство ґетто» та надати простір для свідчення похилих віком осіб.

Першою біблійною постаттю є Мойсей, якого Бог закликає зняти взуття перед неопалимою купиною. Як зауважив Наступник святого Петра, теми, обговорювані під час синодів, не були «якимось там питаннями», але представляли «конкретні обличчя численних сімей».

«Наскільки ж корисним є збагнути, що за паперами стоять конкретні обличчя, що теми мають обличчя. Це визволяє нас від поспіху отримати добре сформульовані висновки, але дуже часто – позбавлені життя; звільняє нас від абстрактних балачок, щоб змогти наблизитися до конкретних осіб та анґажуватися в їхні справи. Це захищає нас від ідеологізації віри шляхом добре вибудуваних систем, які, однак, ігнорують благодать», – сказав Папа, додаючи, що віра, натомість, спонукає нас «невтомно шукати Божу присутність у змінах історії», а тому родини в парафіях є не «проблемами», але – «слушними нагодами».

За словами Святішого Отця, необхідно «пробудити місіонерську винахідливість», здатну обійняти всі конкретні ситуації. Необхідно досягти всі родини, а не лише ті, які приходять на парафію. Це спонукає не вважати нікого втраченим. «А це, – додав Єпископ Риму, – зобов’язує нас відійти від декларацій про принципи, щоб заглибитися у пульсуюче серце римських кварталів, і, немов ремісники, взятися за формування у цій дійсності Божої мрії. Таке можуть чинити лише люди віри, які не ставлять перешкод для дії Святого Духа і не бояться забруднити руки».

Одним словом, слід «скинути взуття, щоб розпізнати Божу присутність», пам’ятаючи, що «ідентичність твориться не шляхом відокремлення, але шляхом приналежності». «Моя приналежність до Господа надає мені ідентичність, а не відокремлення від інших, боячись заразитися», – пояснив Папа, переходячи до наступного біблійного образу – фарисея із притчі, який молився, дякуючи Богові за те, що він не такий, які інші. За його словами, ми всі «потребуємо навернення», щоб разом з митарем взивати: «Боже, милостивий будь мені грішному».

Така поведінка розвиває наставлення смирення та спонукає «дивитися на сім’ї з делікатністю, з якою на них споглядає Бог». А «реалізм Бога» ґрунтується на милосерді. «Ніщо, – сказав Наступник святого Петра, – не може зрівнятися з євангельським реалізмом, який не зупиняється на описові ситуацій, проблем чи гріха, але завжди виходить за їхні межі, вміючи за кожним обличчям, за кожною історією та ситуацією, розгледіти нагоду чи можливість. Євангельський реалізм анґажується у справу ближнього, всіх ближніх, не чинить з ідеалу або з обов’язку перешкоду для зустрічі з іншими в тих ситуаціях, в яких вони перебувають».

Але Папа відразу перестеріг, що це не означає «не бути чіткими в доктрині», але лише «уникати суджень, які не враховують складності життя». За його словами, євангельський реалізм не боїться «забруднити руки», тому що знає, що «кукіль і пшениця ростуть разом».

Святіший Отець зазначив, що розуміє думку тих, які віддають перевагу «суворішому душпастирству, в якому не залишається місця для жодної плутанини», але додав, що «щиро вірить» у те, що Ісус бажає таку Церкву, яка «чітко висловлюючи своє об’єктивне вчення», одночасно, «не зрікається можливого блага, яке пов’язане із загрозою забруднитися вуличним болотом».

Тобто, Церкву, яка здатна прийняти «логіку співчуття до слабких». «Тим, хто найбільше забруднив руки, є сам Ісус», – наголосив Наступник святого Петра, пояснюючи, що Він «ходив поміж людей, приймав їх такими, якими вони були, а не такими, якими вони повинні були бути».

Останнім біблійним образом, використаним Святішим Отцем, був пророк Йоіл, який говорить про старців, що матимуть пророчі сни. Він наголосив, що йому відомі труднощі сучасної молоді. Де їм шукати надію? У свідченні похилих віком. Дідусі й бабусі можуть дати свідчення радості, яка випливає з рішення на користь любові та витривалості в ньому протягом тривалого часу. Відкидання похилих віком, притаманне сучасному суспільству, призводить до втрати «багатства їхньої мудрості». А саме відсутність прикладу не дає молоді змоги заглянути вперед, творити проекти, тому що існує страх перед майбутнім.

Папа зазначив, що на ранкові Святі Меси до «Дому святої Марти» приходить чимало пар, які святкують 50 або й 60-річчя подружнього життя. Він закликав показувати цей приклад молодим, які часто після двох-трьох років бажають «повернутися до мами». Адже свідчення тих, які боролися за щось, що було вартим цього, допомагає підвести погляд та є дуже цінним:

«Вони, – додав Святіший Отець, – почуваються відкиненими, немов непотріб, мало що не зневаженими. Нам же, в душпастирських програмах, подобаються гасла: “Це час відваги!”, “Прийшла година мирян”, “Це час чогось-там…”. Але якщо мене запитають, то я скажу: “Це час дідусів та бабусь”! Хтось може дорікнути: “Отче, Ви оглядаєтеся назад, ви є дособоровим”. Але ж ні, це – час дідусів і бабусь, бо якщо вони мріятимуть, то молодь навчиться пророкувати, тобто, здійснювати власними силами, фантазією та працею мрії дідусів та бабусь».

Підсумовуючи, Папа закликав виходити за межі власної огорожі та «входити у контакт з конкретним життям ближніх». Тобто, розвивати таке душпастирство родин, яке буде здатним «приймати, супроводжувати, розрізняти та інтегрувати», яке знає «силу лагідності». А це для того, щоб «ввірене нам життя» могло розвиватися згідно з «Божою мрією».

Джерело: Радіо Ватикану