Італія: Сільві Менарю Від пропагандистки евтаназії до пропагандистки паліативної допомоги

Легалізація евтаназії в Італії була б кінцем нашої цивілізації, каже відома французький онколог Сільві Менар, яка роками виступала за право на смерть. Вона повністю змінила свою думку після того, як сама захворіла на важкий рак. Їй не дали шансу вижити – саме тоді вона відкрила силу паліативної допомоги.

Ніхто не має права вирішувати питання людського життя. Лікарі дали мені три роки, але минуло шістнадцять років, як мені поставили діагноз рак, наголошує лікарка, яка долучився до дискусії про легалізацію евтаназії в Італії. Звернення до референдуму з цього приводу підписали вже  1млн 300тис. людей- італійців.

Сільві Менар – учениця італійського онколога і політика Умберто Веронезі, з яким вона роками працювала в Інституті онкології в Мілані. Вона була сильним пропагандистом волі на смерть і права на евтаназію. З роками вона повторювала зі своїм господарем: коли тіло відмовляється підкорятися, або, що ще гірше, голова не повністю функціонує, справжнього життя вже немає і краще негайно покінчити зі стражданнями.

Такої думки вона дотримувалася роками, поки не вдяглася в лікарняну піжаму і не опинилася в онкологічному відділенні з діагнозом рак кісткового мозку. – Тоді я зрозуміла, що всі впевненості, які я мала як здорова людина, перестали діяти, коли я захворіла: я сама переживала страждання і тоді перестала теоретизувати, – каже Менар, наголошуючи, що з цього моменту замість права на смерть, вона почала боротися за право на хороше лікування та гідний догляд.

Лікарка наголошує, що актуальним викликом сучасності є забезпечення пацієнтів, які не хочуть жити, належною системою допомоги. «Коли існує система паліативної допомоги, ви отримуєте полегшення від болю, і люди, які піклуються про вас, перестають думати про смерть», — каже Менар.

Вона також зазначає, що, на жаль, у наших суспільствах хвора людина, позбавлена ​​повної сили, представляється лише тягарем і фінансовим тягарем, звідси такий великий ідеологічний тиск, щоб швидко все вирішити смертельним уколом. Надати набори для евтаназії легше, ніж хорошу паліативну допомогу. Однак це не означає, що навіть дуже хворі люди хочуть померти. Ми часто кажемо їм, що вони цього хочуть! Доктор Менар підкреслює. Вона зазначає, що лобісти фальсифікують дані з країн, де евтаназія є законною, щоб довести, що евтаназія є глибоким і природним бажанням людини.

Коли ми зараз в Італії домовимося вбивати невиліковно хворих людей, незабаром настане черга депресивних, інвалідів з рухом або «негідних» хворих на Альцгеймер, а потім і дітей, народжених з будь-якими вадами. Хто зможе провести межу між тим, кому ми повинні допомагати, а кого вбивати – запитує лікарка.

Вона зазначає, що легалізація евтаназії в Італії, де життя все ще високо цінується, стане кінцем нашої цивілізації. Евтаназія є помилковою реакцією на реальні потреби людини.

З квітня триває інтенсивна кампанія за «право» на самогубство. Евтаназія та допомога в самогубстві є незаконними в Італії, і чинний закон передбачає, що кожен, хто спричинив смерть за його згодою, карається позбавленням волі на строк від шести до п’ятнадцяти років. Зняття судимості, якого вимагають ініціатори референдуму, відкрило б шлях до повної легалізації евтаназії в майбутньому. Незалежно від чинного законодавства, активісти посилаються на рішення італійського суду у 2019 році, який постановив, що винятком із заборони евтаназії може бути незворотний стан пацієнта та нестерпні страждання.

Італійські єпископи висловили серйозну стурбованість петицією про референдум. Будь-кому, хто страждає, необхідно допомогти впоратися з болем, подолати тугу і відчай, а не знищити власне життя», – наголосили вони у своїй заяві.

Джерело: Watykan News/ Do Rzeczy

Опрацювання та переклад власні