Deutsch (Deutschland) 
Українська (Україна) 
Русский (Россия) 
Polski (PL) 
English (United Kingdom) 
Останнім часом на перший план громадських та політичних дискусій в західних країнах виходить тема евтаназії та асистованого самогубства. У деяких європейських країнах евтаназію легалізовано, в парламентах інших країн час від часу розглядаються законопроекти, що стосуються цього питання. Своїми роздумами над причинами цього суспільного явища та над відповіддю Церкви на це питання поділився Президент Папської академії «За життя» архиєпископ Вінченцо Палья у своїй доповіді на тему «Технології та завершення життя: насамперед супровід», з якою він виступив під час конференції, що відбулася в Римі у вівторок, 2 листопада 2021 року. Цей захід, організований Мальтійським Орденом, був присвячений питанням цифрових технологій та здоров’я.
Причини суспільного явища
Архиєпископ Вінченцо Палья зазначив, що загальне зацікавлення питанням кінця життя зумовлене, з одного боку, розвитком медицини і нових технологій, а з іншого – «культурною динамікою, зосередженою на індивідуальному вимірі свободи, яку інтерпретують як абсолютне самовизначення». Він підкреслив, що такий стан речей не виключає позитивних елементів, таких, як наприклад, більша участь пацієнта у рішеннях, що стосуються його здоров’я. Але, як зауважив доповідач, між цими різними елементами нелегко знайти правильний баланс і спокійно обговорювати ці питання в публічній дискусії.
Папа про медицину і завершальну стадію життя
Очільник Папської академії «За життя» процитував слова Папи Франциска, з якими він у листопаді 2017 року звернувся до учасників симпозіуму Всесвітньої медичної асоціації (з англ. World Medical Association, WMA). Папа підкреслив, що терапевтичні можливості медицини, з одного боку, дозволили перемогти багато захворювань і продовжити тривалість життя, але, з іншого боку, «сьогодні стало можливим продовжувати життя в умовах, які в минулому не можна було навіть уявити». Тому потрібно бути обережними у використанні лікувальних засобів, які мають сильний вплив на організм, але іноді не сприяють цілісному добру людини. За словами Єпископа Риму, є «морально допустимим відмовитися від застосування терапевтичних засобів або призупинити їх, якщо їхнє використання не відповідає цьому етичному та гуманістичному критерію [...], який визначають як “пропорційність лікування”». Згідно з цим критерієм, потрібно брати до уваги результат, якого можна очікувати від лікування, а також стан хворого та його фізичні й моральні сили.
Надмірна терапевтична настирливість
Архиєпископ Вінченцо Палья пояснив, що за деяких обставин приймається рішення про відмову від надмірної терапевтичної настирливості. «Це рішення, – підкреслив він, – відповідально визнає межу смертності людини у той момент, коли приходить усвідомлення, що більше не можливо цьому протистояти». Ієрарх процитував Катехизм Католицької Церкви, в якому зазначається, що в таких випадках «ми не хочемо завдати смерті, а лише визнаємо, що не можемо їй запобігти» (п. 2278).
Отже, як підкреслив доповідач, не вдаватися до непропорційного лікування, чи зупинити його є рівнозначним уникненню надмірної терапевтичної настирливості, і ця дія «має зовсім інший етичний зміст від евтаназії, яка, очевидно, завжди залишається недопустимою, бо пропонує перервати життя, завдаючи смерть».
Недопустимість евтаназії
Президент Папської академії «За життя» наголосив, що вчення Церкви виключає легітимність рішення, яке позбавляє життя (евтаназія та асистоване самогубство), але вказує на чітку різницю між “вбити” і “дати померти”. “Вбивати” завжди є недопустимим, а “давати померти” може вважатися допустимим, коли мова йде про непропорційне лікування. При визначенні пропорційності лікування слід враховувати, з одного боку, оцінку лікарів щодо клінічної доцільності лікування, а з іншого, думку самого пацієнта. Тому пацієнтові слід надати якомога повнішу інформацію, потрібне відкрите спілкування та діалог як з медичним персоналом, так і з близькими пацієнта.
Супровід як альтернатива логіці контролю над смертю
Доповідач звернув особливу увагу на важливості супроводу в паліативній опіці, зазначаючи, що, власне, логіка супроводу має на меті «подолати логіку контролю над смертю, намагаючись або продовжити життя будь-якою ціною, або прискорити чи передбачити смерть». Він підкреслив, що ретельне порівняння цих двох логік допомагає усвідомити, що альтернатива лежить не стільки між надмірною терапевтичною настирливістю та евтаназією; натомість, існують дві загальніші інтерпретації термінальної фази: з одного боку, та, що прагне контролю над смертю, вираженням якої, є і терапевтична настирливість, і евтаназія; з іншого – супровід. Отже, в кінцевому підсумку, все залежить від того, якого змісту ми надаємо часові смерті.
Архиєпископ Палья наголосив на важливості того, аби подолати розуміння слова “паліативний” як “безкорисний”, або “неелективний”, бо людське життя має свою невід’ємну цінність також на своєму завершальному етапі. Він підкреслив, що пандемія, яка з жорстокістю забрала життя багатьох людей, трагічно показала глибину сенсу, що характеризує останні дні людського життя.
Опрацювання власне