Штучне запліднення – панацея у разі безпліддя?

Чи право на народження дітей є абсолютним і виправдовує використання всіх методів задля досягнення зачаття?-...Втім, постає запитання: чи право на народження дітей є абсолютним і виправдовує використання всіх методів задля досягнення зачаття?

На сьогодні, за різними даними (в тому числі й даними ВООЗ), кількість пар, які страждають від безпліддя, в усьому світі становить 10-15%. Вважається, що їхня кількість щороку зростає на 2 млн. Неплідність – це справжня драма для подружжя, загроза міцності союзу. Отже, цілком зрозумілі зусилля лікарів, які прагнуть цим парам допомогти. Одна з пропозицій медицини – штучне запліднення.Втім, постає запитання: чи право на народження дітей є абсолютним і виправдовує використання всіх методів задля досягнення зачаття? У чому ці методи полягають? Як до них ставитися з точки зору моралі? Сучасний християнин, чиє мислення є свідомим, неодмінно повинен відповісти собі на ці нагальні питання сьогодення.

 

Медичний аспект

 Штучне запліднення – це застосування різних медично-технічних методів задля запліднення яйцеклітини спермою і зачаття людського життя без статевого акту між чоловіком та жінкою.

Ці методи можна поділити на дві головні групи. А саме: гомологічне запліднення, при якому використовуються гамети (статеві клітини) подружньої пари, та гетерологічне, при якому зачаття осягається за допомогою гамет, узятих принаймні від одного донора з-поза подружньої пари. Крім того, кожну з груп можна поділити ще на дві: екстракорпоральні методи (in vitro) та всередині організму (in vivo). Критерієм поділу є місце проведення самого запліднення. У першому випадку воно відбувається поза організмом жінки, у пробірці (лат. «in vitro» – «в склі»), а в другому – всередині її статевої системи (лат. «in vivo» – «наживо»).

Екстракорпоральне штучне запліднення, або FIVET (англ. Fertilizatio in vitro and embryo transfer – «запліднення in vitro з наступним перенесенням ембріону»), має кільканадцять модифікацій. Найчастіше процес розпочинається з гормональної стимуляції яєчників. Стимульовані яєчники виробляють кілька дозрілих ооцитів (яйцеклітин) в одному циклі – відбувається гіперовуляція. Завдяки цьому отримують кілька (зазвичай 6-8) повністю зрілих яйцеклітин. Їх змішують зі сперматозоїдами; за деякий час (близько 19 год.) оцінюють, чи відбулося запліднення. Якщо воно сталося, то переносять у матку від двох до чотирьох зародків. Решту ж заморожують для можливих подальших спроб, знищують або використовують, наприклад, для медичних досліджень.

Своєю чергою, штучне запліднення всередині організму (інсемінація) полягає в тому, що попередньо взяту сперму вводять у жіночі статеві органи. Найчастіше застосовують метод GIFT (Gametes Intrafallopian Transfer): сперматозоїди за допомогою лапароскопа вводяться у маткову трубу жінки.

 

"

«Пані та панове, шановні батьки, незабаром FIVET запропонує вам ембріони à la carte щодо статі та інших рис згідно з нормами, які пропонує лабораторія (які діють у лабораторії??). Ще кілька кроків шляхом прогресу – і ваше потомство можна буде вибирати, як у псарні: колір шерсті, довжина лап, форма вух і добре здоров’я. (...) Мене непокоїть думка про (…) ту скажену перспективу «дитини на замовлення», прихід якої на світ сам по собі виявиться розчаруванням. (…) Непокоїть перспектива легковаження проблемою абортів, які стануть можливими вже на етапі in vitro, бо ж не існує вибору без елімінації».

Жак Тестарт (Jacques Testart)

Один із піонерів допоміжних репродуктивних технологій у Франції.
На певному етапі своєї діяльності відмовився від подальшої роботи в цій галузі.

 

Морально-етичний аспект

 

Так відбувається процедура штучного запліднення. Проте не все, що технічно можливе, є морально прийнятним. Методи штучного запліднення пов’язані з багатьма моральними дилемами. З одного боку – батьки з їхнім правом мати потомство, з іншого – дитина з її правом на життя, тілесну цілісність і можливість бути зачатою в подружньому акті чоловіка і жінки, які кохають одне одного. Отож, оцінюючи цю процедуру, варто звернути увагу на:

 

А. Права батьків

 

Безперечно, «подружжя і подружня любов за своєю природою спрямовані на народження і виховання потомства» (Gaudium et Spes 50). Проте необхідно пам’ятати, що «вірність подружжя включає в себе взаємну повагу до їхнього права стати батьком і матір’ю виключно завдяки одне одному»(Donum Vitae II,1), співдіючи при цьому з Богом «не як господарі, а як слуги Творця, який є Любов». Саме це право подружньої пари брутально порушується при використанні методів штучного запліднення, що може відбуватися в двох моментах:

a) у зверненні до третьої особи по сперму чи яйцеклітину, що відбувається при гетерологічному заплідненні чи то in vitro, чи за інсемінації;

b) в участі «третіх» осіб (лікарів), які «десь» у лабораторіях, «у склі» «майструють» нову людську особу, яка завдячує своїм існуванням їхній технічній майстерності та вправності у застосуванні біотехнологічних процедур, а не взаємному любовному даруванню батьків, які співдіють із самим Творцем.

 

Б. Права дитини

 

a) Персоналістична етика визнає, що життя людини починається від моменту зачаття, а властиве і єдине місце передавання життя – це подружній акт. «Дитина має право бути зачатою, виношеною у лоні, приведеною на світ і вихованою у подружжі», щоб «через певний і визнаний зв’язок зі своїми батьками (…) розкрити власну ідентичність і досягти власного людського розвитку». Натомість гетерологічне запліднення позбавляє її спорідненості з батьками, бо дитина стає генетичним нащадком не своїх батьків (принаймні, одного з них), а донорів гамет, що може гальмувати «дозрівання її особистої ідентичності».

b) Право дитини на свою особову значущість і гідність. Запліднення in vitro є свідченням того, що передавання людського життя технізується. На це вказує хоча б той факт, що термін «репродукція» вживається частіше, ніж «прокреація», а це більше відповідає сфері виробництва, ніж співпраці людини з Богом у творенні (pro-creatio) нового життя. Такий підхід призводить до трактування дитини як предмету, товару, засобу для заспокоєння прагнень батьків. Медики селекціонують сформовані in vitro зародки, щоб перенести в матку ембріони без дефектів, бажаної статі чи з певними якостями.

c) Дитина має право на життя й тілесну цілісність, має право бути бажаною і щоб її любили. Проте саме допоміжні репродуктивні технології несуть у собі загрозу для життя ембріонів, а в багатьох випадках прямо передбачають їх умертвіння:

– шанси на виживання і розвиток в ембріонів, перенесених у матку, оцінюються у 15-20%. Тобто переважна їх більшість гине на початкових фазах розвитку, і лише поодинокі можуть вижити й розвинутися;

– ще менше шансів мають неімплантовані ембріони, т.зв. «надлишкові» . Майже 75% сформованих in vitro зародків заморожують. Саму ж процедуру замороження та розмороження витримують близько 75% з них. Спеціалісти ставляться до цих втрат як до ціни за позитивний результат. Утім, як же «вражає те, що ані професійна етика, ані органи системи охорони здоров’я ніколи б не дозволили в будь-якій іншій сфері медицини застосовувати процедури, які б передбачали такий великий відсоток невдач і смертельних наслідків» (Dignitas personae 15). Та й це ще не все.

– як було сказано, FIVET передбачає перенесення до материнського лона кількох ембріонів. Відповідно, почастішали багатоплідні вагітності, а це породило практику т.зв. редукції ембріонів. Що це означає? – що «зайві» ембріони чи плоди знищують безпосередньо у лоні матері. Воістину парадоксальним є рішення знищити людські істоти, які до цього були об’єктом палкого прагнення.

 

" Близько 90 знищених зародків припадає на народження однієї дитини, зачатої in vitro

Таким чином, у співвідношенні загальної кількості створених зародків до кількості народжених дітей частка принесених у жертву – надзвичайно велика. Загалом на народження однієї дитини, зачатої in vitro, припадає близько 90 знищених зародків.

Для повноти етичної оцінки слід враховувати ще й додаткові обставини. Це, зокрема, загрози для здоров’я матері, спричинені гормональною стимуляцією яєчників, або той факт, що способом отримання сперми для штучного запліднення є мастурбація тощо.

Отож, методи штучного запліднення порушують (частково або повністю) перелічені моральні закони, і через це погодитися на такі методи неможливо. Проте слід зазначити, що хоча не можна схвалювати спосіб, у який відбувається зачаття людини при штучному заплідненні, то все одно кожна дитина, яка приходить на світ, має бути прийнята як живий дар Божої доброти і вихована з любов’ю (пор. Donum vitae II,5). А це означає, що дитина, народжена завдяки FIVET, має такі само права, що й кожна людина, і не може бути предметом жодної моральної, правової чи релігійної дискримінації.

 

Чи існує альтернатива методам штучного запліднення?

 

Чи штучне запліднення – це єдина пропозиція для подружніх пар, які не можуть реалізувати батьківське покликання? Устами «світил-творців» дітей із пробірки і власників «фабрик дітей in vitro» головний нурт у медицині намагається переконати світ, що саме так.

Але альтернатива є!

Морально прийнятною є допомога при зачатті, яка полягає у застосуванні таких технічних засобів, що не заступають собою подружнього акту, а полегшують його чи допомагають йому досягти своєї природної мети – зачаття дитини. Прикладом є хоча б LTOT (Low Tubal Ovum Transfer). При спайках або пошкодженнях маткових труб зрілу яйцеклітину, оминаючи перешкоду, за допомогою лапароскопа переносять і вміщують у маткову трубу. А подружжя має змогу зачати дитину в природній близькості любові. Сюди ж можна віднести і застосування фармакологічних засобів, якщо у чоловіка відсутня ерекція.

По суті, називати штучне запліднення лікуванням безпліддя немає підстав. Адже якби це був терапевтичний метод, то після його застосування чоловік і жінка мали б стати плідною парою. Натомість після штучного «виготовлення» дитини подружжя все одно неспроможне зачати життя самостійно.

Це не означає, що не існує суто терапевтичних методів. Такою пропозицією є NaProTechnology (Natural Procreative Technology – технологія природного відтворення потомства). Це новий розділ гінекології, який трактує плідність і неплідність жінки комплексно і в новаторський спосіб. Використовує раніше надбані знання з гінекології, ендокринології, хірургії. Ця морально прийнятна технологія уже відома і в Україні.

І на завершення… На жаль, є ситуації, коли допомогти справді неможливо. Однак подружні пари не повинні забувати, що коли батьківство неможливе, то подружнє життя не втрачає своєї цінності. Бажання мати нащадка не дає жодного «права на дитину». Цим прагненням не можна виправдати «виробництво» потомства (пор. Dignitas personae 16). Фізична неплідність може бути для подружжя нагодою для здійснення інших завдань. Прийняття і виховання покинутих дітей, сиріт – прекрасний приклад реалізації заповіді любові до ближнього та свідчення загальнолюдського братерства… адже всі мають одного Отця.

_________________________________________________________

 

Використані документи Церкви:

 

Gaudium et Spes – ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et Spes» (1965), Львів 1996.

Donum Vitae – Конгрегація у справах доктрини віри, Інструкція про повагу до людського життя що народжується, і гідність прокреації «Donum Vitae» (1987), Львів 2011.

Dignitas personae – Конгрегація у справах доктрини віри, Інструкція стосовно деяких питань біоетики «Dignitas personae» (2008), Львів 2011.

Довідка про автора: бр. Роман Поп OFMCap, лікар-педіатр (випускник Вінницького Національного Медичного Університету 1999 року), католицький священик, магістр-ліценцій теології (випускник Вищої Духовної Семінарії Братів Менших Капуцинів в Кракові (Польща)), аспірант кафедри біоетики при Папському Католицькому Університеті ім. Йоана Павла II в Кракові.

 

CREDO № 1 (125), 2012