Deutsch (Deutschland) 
Українська (Україна) 
Русский (Россия) 
Polski (PL) 
English (United Kingdom) 
Світлана Духович / Benedetta Cappelli – Ватикан
Серед дзвінкого багатомовного галасу дітей, що бігають в ігровому залі ватиканської педіатричної лікарні «Bambino Gesù», чути також українську: маленькі пацієнти знаходять спільну мову, навіть, якщо кожен говорить своєю рідною. Вже перед війною у цій лікарні, яка приймає пацієнтів з усього світу, лікувалося немало дітей з України, а тепер їх стало набагато більше. На жаль, не всі вони можуть приєднатися до галасливої юрби однолітків, бо мають серйозніші захворювання, які приковують їх до ліжка, але всі працівники цього медичного закладу – не лише медики, але й соціальні працівники, психологи, вихователі тощо – роблять все для того, щоб діти, які тут лікуються, знову були здоровими і мали повноцінне життя.
На це сподівається також Аня з Києва для свого сина Льоні. «Ми виїхали з України 26 березня і 27-го ми вже були в Італії, прибули у клініку «Bambino Gesù», де почали лікування моєї дитини, – розповіла вона в інтерв’ю для Vatican News. – Льоня був дуже слабий, тому що в нього другий рецидив: після того, як забрали пухлину, він зрецидивував другий раз, і потрапити до Італії – це був для нас єдиний такий шанс на життя».
Всестороння опіка
Від початку повномасштабної війни в Україні лікарня «Bambino Gesù» загалом прийняла на лікування приблизно 1600 українських дітей. Більшість з тих, що вже пройшли лікування, отримали можливість мешкати зі своїми родинами в притулках сімейного типу, якими опікується лікарня, або в помешканнях, наданих іншими благодійними структурами. Тепер на стаціонарі в «Bambino Gesù» лікується 20 дітей, а ще 13 живуть зі своїми опікунами в готелях, які їм надає цей медичний заклад, і приїжджають до лікарні на процедури.
«В нас був дуже важкий переліт, – розповідає Аня. – Тут нас прийняли дуже добре: і нагодували, і надали житло, і надали всю необхідну допомогу. Моєму синові були потрібні памперси, все це нам дають: пелюшки, памперси, одяг, їжу – все надає “Bambino Gesù”. Ми проживаємо не в самій лікарні, а в готелі, вже п’ятий місяць, він знаходиться за Римом, але нас сюди привозять автобусом і відвозять на автобусі назад».
Сара Катена, контактна особа для іноземних пацієнтів цієї педіатричної структури, зазначила, що опікуватися маленькими пацієнтами та їхніми родинами допомагають не лише працівники лікарні, але й численні волонтери. Крім того, вони залучають також перекладачів, кількість яких вони збільшили від початку війни. «Ми також започаткували уроки італійської мови в лікарні, – розповіла вона, – щоб і пацієнти, і батьки могли почати вивчати італійську. Тут діє також шкільна служба: вчителі приходять до ліжка хворих дітей і роблять з ними уроки».
Гоїти рани війни, не лише фізичні
Незважаючи на те, що Аня зі своїм синочком тут вже більше семи місяців, він досі здригається від гучних звуків, які нагадують йому звук вибухів в Україні.
«Ця пам’ять закарбована назавжди у свідомості, – ділиться молода мама. – 24 лютого, коли ми почули ці вибухи, ми втікали в село в Житомирській області, але там теж було неспокійно, і дитина дуже хвилювалася. І коли ми приїхали сюди, тут вже не чули цих вибухів, і це було дивно. Але коли пролітає якийсь гелікоптер чи літак, він завжди піднімає голову на небо».
Ці проблеми не залишаються поза увагою працівників лікарні «Bambino Gesù», бо вони усвідомлюють, що емоційний стан дитини вагомо впливає на її фізичне здоров’я та на швидкість одужання. «Ці діти прибувають із серйозними травмами, тому що раптово вони опинилися під бомбами, – зазначає Сара Катена – і тому, коли вони приходять сюди, вони мовчазні, не говорять, але пізніше завдяки нашій службі клінічної психології та музичним терапевтам – у нас є музичні терапевти, які приносять музику в палати і заохочують цих дітей грати та виражатися через музику – і також через наших професійних педагогів нам поступово вдавалося їх розблокувати, повертати їх до нормального стану».
Українська лікарка на допомогу медперсоналу
Ефективність такого всеохоплюючого підходу до лікування та опіки маленькими пацієнтами та їхніми родинами має змогу оцінити українська лікарка Мар’яна Мітяй, яка сама опинилася в Італії як біженка і отримала притулок в одній з ватиканських структур. Тепер пані Мар’яна допомагає педіатричній лікарні «Bambino Gesù» краще дбати про українських дітей. «Моя робота, полягає в тому, щоб бути посередником між маленькими українськими пацієнтами і їхніми батьками та Відділенням зав’язків з громадськістю», – пояснює вона, додаючи, що таким чином, вона полегшує роботу медичного персоналу, бо краще розуміє пацієнтів.
Українська лікарка має змогу на власні очі пересвідчитися, що «медична допомога, яку тут надають, є високоспеціалізованою і, що найголовніше, вона є безкоштовною». «А це великий плюс для наших батьків, маленьких діток, які мають найцінніше – життя їхніх дітей, – наголошує вона. – Вони постійно хвилюються про те, що відбувається в Україні, є страх, переживання, але, принаймні, вони мають величезний відсоток того, що їхні діти будуть жити повноцінним, здоровим життям, як і всі інші». Пані Мар’яна зауважила, що ще жодного разу вона не чула від медиків чи інших працівників лікарні слова: “Ми не можемо”. «Я завжди чую від них: “Ми постараємося”, “Ми допоможемо”, “Знайдемо можливість”, – розповідає вона зворушено, – і вони дійсно це роблять. Я приходжу сюди на восьму годину, і вони вже як ті бджоли рояться в цьому закладі. Я вражена, що така маленька держава, і має таку клініку з грандіозними можливостями. Тому величезне дякую за це».
Вдячність за особливу опіку
Контактна особа для іноземних пацієнтів Сара Катена пояснила, що система прийняття та надання можливості проживання сім’ям пацієнтів була добре налагоджена в лікарні і раніше: спочатку для італійських родин, які приїжджали з інших регіонів, а згодом з інших країн світу. Але від початку повномасштабної війни в Україні вони зіткнулися з безпрецедентним викликом, зважаючи на велику кількість хворих і поранених дітей, які прибували з України. Тому лікарня була змушена збільшити години праці для персоналу, «який, не щадячи себе, дав усе, що міг дати».
Природною відповіддю за таку відданість своєму служінню є вдячність. Сара Катена розповіла про випадок, який її дуже зворушив: серед перших прибулих з України був маленький пацієнт, якого супроводжувала не лише мама, але й двоюрідні брати й сестри та бабуся. «Коли ми пояснили бабусі, що для них все безкоштовно: дім, де вона спала, лікування, їжа... вона почала плакати, і коли ми її запитали: “Бабусю, чому Ви плачете” – вона відповіла, що вперше в її житті хтось дав їй щось безкоштовно. Це справді допомогло нам відчути, що наш внесок, те, що ми можемо їм дати, є важливим».