Комунізм, педофілія та зв’язок з РФ: хто фінансує медіаресурс «Гендер в деталях»

«Гендер в деталях» – це одна з тих грантових організацій, які намагаються якнайсильніше впливати на кожну сферу життя українського суспільства. Медіа володіє широкою сіткою експертів, які створюють для сайту аналітичні матеріали, проекти, лекції, форуми, навчальні програми тощо та афілійовані в багато інших недержавних структур.

В той час як більшість представників правого руху з 24 лютого вступили у ряди ЗСУ чи інших військових формувань, що по суті паралізувало їхню культурну та громадську діяльність, війна з Росією мало вплинула на роботу та пріоритети проекту «Гендер в деталях», хіба що спричинила релокацію більшості експерткинь в Європу. Навпаки, напад Росії став для організації зручним методом просування своїх наративів у суспільстві, як наприклад агресивна інфокампанія з вимогою легалізувати ЛГБТ-шлюби.

 

Разом з тим, організація просуває потрібні собі меседжі та ініціативи в ЗМІ та популяризує відповідний контент в ютубі («Палає» Емми Антонюк, «Смішно не буде» тощо). Це відбувається через провокування конфліктів, розпалювання ворожнечі у суспільстві та ідеологічну пропаганду для зміни суспільної думки. Організація ставить за мету знищення консервативних норм в українському суспільстві та формування нових, «правильних» цінностей, де немає місця гендерній нерівності, а система освіти стає головним місцем індоктринації у неомарксистському руслі.

З останніх гучних інфокампаній цього порталу, в які, судячи з кількості згадок в ЗМІ вливаються немалі кошти, ми натрапили на петицію про обов’язкове введення статевого виховання в освітній процес. Статеве виховання об’єктивно не є чимось поганим, але в руках лівих активістів на Заході воно перетворилось на інструмент насадження гендерної ідеології, нормалізації трансгендерності серед дітей, педофілії тощо.

Врешті, нам стало цікаво, звідки організація бере ідейне натхнення на таку бурхливу діяльність, тому почали вивчати джерело фінансування «Гендер в деталях» – Фонд імені Гайнріха Бьолля, який контролює Партія зелених Німеччини. Те, що ми виявили, стало поштовхом для окремого розслідування.

Введення в історію фонду імені Гайнріха Бьолля

Отже, як з’явився Фонд імені Гайнріха Бьолля? Заснований він був у 1987 році в Кельні, однак новий виток розвитку отримав у 1996 році, коли об’єднався з Frrauenstiftung – фондом від партії Зелених, що займався жіночими правами. Після злиття новий фонд лишив собі назву на честь Гайнріха Бьолля, а свої цілі став позиціонувати так: «захист свободи, громадянська мужність, бойова толерантність і оцінка мистецтва та культури як незалежних сфер думки та дії».

В описі місії на власному сайті структура прямо вказує на свою ідеологічну ангажованість: «Фонд Генріха Бьолля вважає себе частиною “зеленої” політичної основної течії, яка розвинулася далеко за межі Федеративної Республіки Німеччини в протистоянні з традиційними політичними напрямками соціалізму, лібералізму та консерватизму».

Фонд має численні філії та партнерські бюро на кожному континенті, має різноманітні структури, які спрямовані на: надання стипендій іноземним студентам, підтримку фемінізму та жіночого активізму, захист ЛГБТ, просування «зеленої» ідеології тощо. Зокрема, Фонд є одним з найбільших європейських грантодавців в області громадського сектору і культури. Як альтернативу «патріархальному суспільству» проект пропонує комуністичну мрію – мультикультурний світ майбутнього, де панує абсолютна рівність та не існує пригнічення. Але щоб зрозуміти всю суть діяльності Фонду, необхідно піти далі і розібрати «Партію зелених», яка курує та фінансує його діяльність.

Заснування

1979 року у Федеративній Республіці Німеччині відбулося злиття низки неформальних громадських організацій, насамперед – екологічних і соціалістичних, що стало початком історії Партії зелених, яка своєю чергою стала синтезом представників та симпатиків антиядерного та екологічного руху, Нових соціальних рухів, Руху за мир та Нових лівих, які діяли у 1970-х роках.

Однак, це лише перша лінія розвитку партії. Друга йде з Німецької Демократичної Республіки: у 1989 році було створено «Альянс 90», який у 1990 році об’єднався з Партією зелених в єдину політичну силу. Звісно, цей процес мав свої нюанси та складну історію, але зараз не про це. Єдине, що варто тут додати – зелені з 1980-х років активно утворюють коаліції з червоними (комуністами), що тривало і донині.

Комуністи у Партії зелених

Пропонуємо ще глибше поринути в історію, адже там ми знаходимо не менш важливі факти. Створення Партії зелених у ФРН відбувалось цікавим чином. Наприкінці 1970-х років у Західній Німеччині відбувались кризові політичні процеси, які вимагали перегляду діяльності тодішніх політичних сил. Зокрема, деякі члени Ліги комуністів (вплилова ліворадикальна сила) створили окрему спільноту Групу Z (Фракція центру) і приєднались до зелених. Це відбулося тому, що комуністи розглядали новостворену силу як інструмент для насадження своїх ідей. Більшість Ліги комуністів відстоювала стратегію використання строкатого альтернативного блоку як зовнішнього засобу тиску в процесі формування тодішньої екопартії середнього класу. Метою було схилити буржуазно-екологічні формації до лівого розмежування.

Власне, як Ліга комуністів загалом, так і Група Z зокрема напряму вплинули на ідеологічну складову новоствореної Партії зелених у 1980 році, що зумовило вихід з партії «буржуазно-екологічного крила» (вони були в меншості) і кристалізацію в ній радикально лівих елементів.

Підґрунтя зелених формувалось доволі цікаво. У 1956 році була заборонена Комуністична партія Німеччини, що зумовило розпад її членів та прихильників на різні групи – так звані К-групи. Майже всі К-групи вважали себе законними спадкоємцями історичної Комуністичної партії Німеччини. Вони також були єдині у своєму неприйнятті східноєвропейського комунізму після десталінізації в 1956 році, який вони відкидали як «ревізіоністський». Натомість вони здебільшого посилалися на китайську модель соціалізму Мао Цзедуна або на Радянський Союз до десталінізації.

Згідно з тезою дослідника лівих німецьких рухів 1970-х років Гуннара Хінка, прийняття авторитарних методів влади та захоплення цими ідеями дітей із середовища середнього класу часто було спричинене розривом сім’ї під час війни і післявоєнних років та періодом орієнтації, який викликав сильну потребу у визнанні та приналежності до групи, аж до сектантства.

Як бачимо, Партія зелених стала «точкою зборки» лівих активістів, які переживали політичну кризу і шукали нові інструменти для актуалізації своїх ідей. Офіційно, зелені, як і Фонд, заявляють про себе як про носіїв гуманістичних цінностей, виступають проти насильства над людиною і природою. Та це все лише гарні слова, щоб замилити очі електорату, адже серед старожилів партії є справжні терористи, які були звинувачені у вбивствах та інших злочинах.

Зокрема, це Ганс-Йоахім Кляйн, Ганс-Крістіан Штробеле, Даніель Кон-Бендіт та Йошка Фішер, які були членами RAF (Фракції Червоної армії) та Революційних осередків (RZ). RAF – лівоекстремістська терористична організація в Західній Німеччині, яка відповідальна за 34 вбивства, а також викрадення людей (серед симпатиків організації був сам Гайнріх Бьолль). RZ увійшли в історію завдяки захопленню в заручники членів ОПЕК у Відні 1975 року, внаслідок чого загинуло три людини.

Портал Agent*In, або як Фонд Бьолля заохочував до переслідування «ворогів» гендерної ідеології

2017 року Фонд потрапив в один із найбільших скандалів за весь час свого функціонування. Для розуміння ситуації відмотаємо час назад: 2007 році був заснований Інститут фемінізму та гендерної демократії Ґунди Вернер, якому передував офіс спільних завдань з гендерної демократії Фонду Бьолля (1998). Офіс очолювали Гунда Вернер – лобіст концепції «гендерної демократії» і член Партії зелених –та Хеннінг фон Барген – лобіст впровадження «гендерного мейнстрімінгу» в різні сфери.

У 2017 році фон Барген став одним з ініціаторів створення онлайн-проекту Фонду Бьолля Agent*In (Anti-Gender-Networks-Information) – «онлайн-енциклопедії», яка збирала і надавала інформацію про мережі, організації та людей, яким автори приписували антифемінізм або антигендеризм.

На сайті була розміщена особиста інформація про 117 осіб і маркована категоріями на кшталт «маскуліст, антифемініст, ультракатолик, правий популіст» та розміщені функції пошуку людей, які є активними носіями відповідних поглядів. Невдовзі після започаткування порталу на адреси проживання «незгодних» почали приходити погрози розправи. Німецькі ЗМІ назвали цей сайт «ганебним стовпом» та порівняли його з методами Штазі – каральним органом у НДР, створеним Кремлем, який переслідував інакодумців та організовував репресії. Відомий німецький журналіст Генрік Бродер назвав проект «масовим доносом» та «провісником таталітаризму».

До радикального підходу порталу виникли питання навіть у деяких феміністичних організацій, оскільки не були зрозумілі межі критеріїв для маркування людей як «антифеміністів». Сайт викликав настільки бурхливу і негативну реакцію як серед інтернет-користувачів, так і серед відомих інтелектуалів і медійників Німеччини, що фонд заявив про згортання проекту.

Історія лобіювання Партією зелених легалізації педофілії

У 1970-80-х роках на хвилі сексуальної революції в США та Західній Європі сформувались організації для лобіювання рішень про захист прав представників різних сексменшин. Серед них були, зокрема, і організації, які просували ідею легалізації та дестигматизації педофілії. Активісти руху педофілів прагнули зниження або скасування віку згоди і легалізації сексуального контакту з дітьми «за згодою сторін». Ці ідеї підтримувались лівими. Не обійшлося тут і без зелених.

Під протекторатом партії було створено «Федеральну робочу групу для геїв, педофілів і транссексуалів» (BAG SchwuP), яка з 1984 року фінансувалась державою. Одним із координаторів групи був Дітер Фріц Ульман – член Партії зелених, якого було засуджено і ув’язнено за участь щонайменше у шістьох сексуальних злочинах над дітьми. Група діяла до 1987 року.

У 1980 році партія розробила свою федеральну програму, в якій, серед іншого, були висунуті вимоги змін законодавства стосовно абортів, скасування дискримінації гомосексуалів та пом’якшення статей 174 і 176 Кримінального кодексу про статеві стосунки з дітьми.

1985 року на партійній конференції в Люденшайді було представлено проект «Сексуальність і домінування». Тодішня влада і громадськість негативно сприйняли подібні рішення. Зокрема, основні тези проекту були такі: «Сексуальність за згодою є формою спілкування між людьми будь-якого віку, статі, релігії чи раси, і її потрібно захищати від будь-яких обмежень […] Ненасильницька сексуальність має бути вільною для кожної людини». Тільки там, де «насильство та залежність», сексуальна практика неприйнятна. «Ненасильницька сексуальність» «ніколи не повинна бути предметом кримінального переслідування». Тому «всі кримінальні правопорушення, які загрожують покаранням за ненасильницьку сексуальність» мають бути виключені. «Увесь кримінальний закон про статеві стосунки необхідно вилучити» та «об’єднати в новий параграф під аспектом застосування сили».

В цьому ж році робоча група «Діти та молодь» партійного осередку в Баден-Вюртемберзі заявила: «Статеві стосунки за згодою між дорослими та дітьми повинні бути звільнені від покарання. Оскільки діти це люди, ніхто не має права під будь-яким приводом нехтувати їхніми правами на самовизначення та особисте щастя».

Герман Меєр – педофіл і представник виконавчої влади в Північному Рейні-Вестфалії від Зелених у 1980-х роках. Він був головою осередку Еммаус – організації з боротьби з бездомністю та бідністю, в якій відбувалися систематичні сексуальні злочини проти дітей. Меєр виправдовував педофілію, посилаючись на стародавню Грецію. Варто додати також, що Зелені організовували молодіжні конгреси, на яких, в тому числі, пропагувались і статеві стосунки без обмежень у віці.

А ось цитата вже згаданого вище терориста Даніеля Кон-Бендіта на ток-шоу Апострофи 1982 року: «Розумієте, сексуальність дитини – це щось абсолютно фантастичне. […] Знаєте, коли маленька п’ятирічна дівчинка починає вас роздягати, це чудово. Це чудово, тому що це гра, шалено еротична гра».

Це далеко не всі випадки, які висвітлюють педофільське лобіювання з боку Зелених, яке, однак, припинилися у 1990-х роках, коли педофілія була відділена від теми гомосексуалістів, і відразу стала неприпустимою. У 2010-х роках, коли Партія зелених активно просувала свою кандидатуру в Бундестаг, дискусії стосовно «зеленої» педофілії відновилися. Партія зайняла позицію, що такі ідеї є неприпустимими, а голова партії Клаудія Рот коментувала це так: «У партії є, ну, скажімо так: юнацькі гріхи».

Низка політиків, журналістів та медійних персон також виправдовувала «старих зелених», мовляв, вони тікали від повоєнного буржуазного пуританства, не хотіли бути схожими на своїх батьків і взагалі були дітьми свого часу. Така собі моральна амністія. Хоча педофільські зелені скандали й досі не є закритою темою.

Зв’язок із Росією

Ні для кого не секрет, що Німеччина мала дуже тісні зв’язки з Росією і певною мірою відповідальна за розв’язання повномасштабної війни в Україні. Німецька економіка десятиліттями була залежна від російського газу і розрив цього зв’язку почався лише під тиском України та її союзників після 24 лютого 2022 року. Тим не менше, серед німецького політикуму є партії, які не просто симпатизують імперським замашкам Путіна, але й отримують фінансування від нашого ворога. Серед них ліворадикальна Die Linke та праворадикальна AfD. Однак, найкращими друзями Путіна в Німеччині у певному сенсі була саме Партія зелених.

Наразі Партія зелених зайняла проукраїнську позицію. Воно і не дивно, адже протилежне рішення спричинило б втрату політичної репутації. Та до повномасштабної війни партія просувала ідею зеленого переходу, чим напряму підігравала Кремлю, що відзначали навіть німецькі ЗМІ. Зелені постулювали необхідність відмови від використання вугілля та ядерної енергетики, таким чином єдиним прийнятним енергоносієм для перехідного періоду (який може тривати десятиліттями) лишається природний газ, що автоматично привело б до ще більшої енергетичної залежності Німеччини від Росії. Німці із задоволенням купували російський газ через його низьку ціну.

Однак, повномасштабне вторгнення та перегляд усіх міжнародних домовленостей, які існували раніше, змінили ситуацію. Звісно, Німеччина не відмовилась повністю від російського газу, адже наразі це неможливо, але накладені санкції та спільний договір країн ЄС веде до зменшення споживання російських енергоносіїв. Вимушена відмова від дешевого кремлівського газу зумовила і нові зрушення в німецькій політиці – уряд шукає нові економічні зв’язки з різними країнами для отримання газу і наперекір зеленим йде перегляд ядерної енергетики.

Фонд Бьолля більше 30 років вів активну діяльність в РФ. Вони фінансували багато російських перекладів тематичної літератури, організовували конкурси, проводили лекції, фестивалі, надавали стипендії тощо. В 2021 опублікували документ для розвитку російсько-європейських відносин в сфері енергетики. Після 24 лютого фонд зайняв проукраїнську позицію, але так і не заявив про припинення роботи в РФ. Згорнути офіс їм довелось аж у квітні, й то через виключення їх російською владою з реєстру міжнародних організацій.

В листі стосовно свого закриття Фонд висловлював співчуття через те, що був відрізаний «важливий та незалежний канал для діалогу між двома суспільствами» та засуджував такий «крок ескалації» з боку керівництва Росії.

Фонд Гайнріха Бьолля в Україні

Сьогодні Фонд підтримує та фінансує ряд проектів та організацій в Україні, які присвячені екології, демократії та впровадженню гендерного дискурсу в різні сфери нашого життя. Окрім цього за підтримки Фонду друкуються книги та журнали на відповідні теми. Зокрема, «Гендерний журнал “Я”», «Майя та її мами», «Чому не варто боятися фемінізму», «Сімейна цінність: спогади мами гея» тощо. Очолює представництво Фонду в Україні Йоханнес Фосвінкель, який до того керував відділенням в Москві.

В 2012 році представництво Фонду організувало візит в Україну скандального історика Ґжеґожа Россолінського-Лібе, який став відомим через екстремістські заяви на історичних форумах та конфренціях. Лекція вченого мала бути присвячені постаті «фашиста» Бандери і насильству на Західній Україні під час боротьби ОУН та УПА. Університети, яким пропонувалось надати майданчик для виступу Россолінського-Лібе відмовилися від співпраці. У відповідь організатори візиту, серед яких найбільш активним був Фонд Бьолля, розмістили заяву про «плачевний стан академічних свобод» в Україні. Кульмінацією скандалу стала лекція Россолінського-Лібе, яку юридично прочитали не в Україні, а в Німеччині – на території посольства.

З Фондом пов’язані численні активісти, які до війни займалися політичним розколом в Україні. Серед них Анна Довгопол – феміністка та активістка гей-руху в Україні, яка разом з лесбійкою Оленою Шевченко заснувала ЛГБТ-організацію «Інсайт», та Ніна Потарська, ліва активістка, яка закликала «до миру та припинення вогню» і поширювала неоднозначні меседжі стосовно війни на Донбасі. Також Потарська пов’язана з «Комітетом 19 січня» – спільнотою лівих активістів, які організовували мітинги 19 січня на честь «жертв ультраправого терору» – російських правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової. Акції супроводжувались вимогами заборонити діяльність різних правих організацій, яких називали нацистами, фашистами тощо.

 

Джерело: Аналітично-дослідницький центр «Політична теологія»
Автори: Геннадій Симчішин, Анастасія Уразбаєва