АБОРТ – ЦЕ НЕ ПРАВО ЖІНКИ, ЦЕ СМЕРТНА КАРА НЕНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ

Першою країною в світі, яка легалізувала аборти була Росія. В 1920 р. Ленін підписав  „Декрет про аборти”, який проголошував право жінки на аборт у медичному закладі.

Але узаконення переривання вагітності більше відображало державні інтереси, ніж турботу про жінок, які помирали від кримінальних абортів.

 

Декрет було підписано на тлі повоєнної розрухи та браку робочих, зокрема жіночих, рук для відбудови зруйнованого господарства. Відмова від дітонародження – ідея, яка була штучно нав’язана українському народові та почала вкорінюватися у його свідомість за часів радянської влади.

Аборти в Україні стали явищем масовим, повсякденним, доступним.  Кількість вбитих до народження дітей   нараховується мільйонами.  Страшний рекорд, подібного якому не знала історія людства. Жодна війна не забрала такої кількості людських життів.

 

Право людини на життя гарантує цілий ряд документів – як міжнародних, так і українських: “Загальна декларація прав людини” (10.12.1948; ст. 3), “Конвенція про захист прав людини та основних свобод” (4.11.1950 ; ст. 21)  а також Конституція України, яка в статті 27 стверджує: “Кожна людина має невід’ємне право на життя”.

Медичні дослідження констатують, що вже на 18-21 день після зачаття починає битися серце маленької дитини. На 40 день можна зафіксувати мозкові імпульси, зробити енцефалограму. Це підтверджують останні досягнення сучасної науки, а на 8-10 тижні вагітності, коли найчастіше робляться аборти, дитина в лоні матері вже може повертати голову, посміхатися, стискувати кулачок і ссати палець. І якщо в медицині за смерть прийнято вважати стан, коли зупиняється серце і припиняється діяльність головного мозку, то як розцінювати те, що до ненародженої дитини застосовуються інші критерії ?

Доведеним науковим фактом є те, що коли жінка робить аборт – вона вбиває життя, вона вбиває ненароджену дитину, вона вбиває людину! Аборт – це зло і наші закони повинні на це вказувати. Закони приймаються, щоб утримати людей  від скоєння жахливих речей. У нас є закони проти расової нетерпимості,  інцесту, зґвалтувань, крадіжок, вбивств, водіння в нетверезому стані.

Аборти захищають виключно ті люди, які самі вже народилися. Прихильники абортів говорять, що мають  право вибирати – бути чи не бути матір’ю. Насправді, кожна жінка може вибирати вагітніти чи не вагітніти. Але коли жінка завагітніла, вона ВЖЕ є матір’ю своєї дитини, яка росте і розвивається у її лоні.  Єдине, що вона може вибирати:  її дитина буде живою, або ж мертвою, розірваною на шматки під час аборту.  Вибір, який робить вагітна жінка – це вибір між життям і смертю. Невинна дитина в ролі «козла отпущения», коли  можна “помститися” за свої помилки, сексуальну вседозволеність, матеріальні нестатки та брак відповідальності.

Гасло  „Кожна дитина – бажана дитина” варто доповнити словами:  „А небажану  – вбий”. Довершуючи фразу подібним способом – ми зриваємо маску з, на перший погляд, красивого лозунгу і показуємо страхітливе зло, закладене в ньому.

З позиції медичної етики аборт є оскверненням та спотворенням високого покликання лікаря, завдання якого – лікувати і рятувати життя людини, а не нищити його прямим втручанням. У Страсбурзі  Парламентська Асамблея Ради Європи  в 2010р.  ухвалила резолюцію з назвою «Право на заперечення з міркувань совісті при наданні легальної медичної допомоги». Цей документ  гарантує кожній особі, лікарю та медичному закладу право на відмову здійснювати аборт на підставі власних заперечень совісті.

Відповідальність за ситуацію в  Україні лягає на законодавців, котрі підтримують і затверджують закони, які допускають аборти.  Серйозній  відповідальності підлягають ті, хто сприяє деморалізації молоді,  поширенню сексуальної свободи та легковаження материнства, хто не  провадить соціальної політики на допомогу сім’ї,  яка обтяжена матеріальними та соціальними труднощами.

Що запропонувати подружній парі щоб вони жили повноцінним життям не вдавались до  аборту, не знищували свою плідність, планували кількість дітей у своїй сім’ї ?  Найкраще – методи розпізнавання плідності. Вони доступні  кожному,  незалежно від рівня  освіти. Навіть з огляду на екологічну ситуацію в Україні, натуральні методи мають бути пріоритетними. Вони не призводять до прикрих і важких побічних наслідків.  Опрацьовані  правила  методу  дозволяють    кожній жінці  дітородного  віку,  незалежно  від  індивідуальних особливостей  її  організму  і фізіологічного стану, чітко окреслити  період потенційної  плідності  і  виключити в ці  дні  статеву близькість (якщо не планується зачаття), чи  навпаки,  успішно  використати  їх  при   плануванні вагітності.

Самборська Геня, Кабінет експертів