Коментар до парламентського законопроекту про аборти

Депутатський законопроект про «безпечне переривання вагітності» стосується гарантії права на охорону здоров’я у вигляді переривання вагітності до закінчення 12-го тижня її терміну,

а в деяких випадках також після 12-го тижня; введення додаткових положень щодо клаузули совісті; декриміналізація переривання вагітності за згодою вагітної особи та надання допомоги вагітній особі у перериванні вагітності» - є жахливою та позбавленою наукового підтвердження, оскільки:

1. Безпечного переривання вагітності не існує..
2. Переривання вагітності - це не «турбота про здоров'я» (це збочення), а позбавлення життя самої беззахисної людини..

Обґрунтування:

Злиття двох репродуктивних клітин людини є початком життя нової людини.

Проникнення сперматозоїда (чоловічої статевої клітини) в яйцеклітину (жіночу статеву клітину), що знаходиться в організмі матері, урухомнює розвиток окремої людини. Сучасна ембріологія і сучасна генетика чітко стверджують, що при поєднанні генетичного матеріалу матері і батька створюється унікальний геном третьої істоти, яка контролює розвиток нового організму – нової людини.

Розвиток відбувається відповідно до унікального генетичного коду саме цієї людини. Код дитини відрізняється від коду матері. У дитини є своя ДНК – носій генетичної інформації.ДНК містить інструкції, необхідні організму для розвитку, виживання та розмноження.

В епоху молекулярної ембріології ми знаємо, що людина, яка розвивається в організмі матері, не є частиною тіла матері. Ця нова людина, хоч і ще крихітна, має власну систему кровообігу, окремий кровообіг, групу крові (часто відрізняється від групи крові матері), інші гормони та власну цитоплазму, яка бере участь в активації молекулярної динаміки. Його серце працює незалежно від серця матері, що підтверджує КТГ.

Відповідно до кінетичної теорії розвитку проф. Еріх Блехшмідт (анатом із Геттінгена, творець функціональної анатомії ембріонального періоду людини), особливості людського організму визначаються на самому початку індивідуального розвитку. Протягом усього періоду свого розвитку, з моменту зачаття, дитина є тією ж людиною, якою вона буде після народження, у дитинстві, шкільному віці, зрілому віці, аж до смерті. Усі етапи розвитку людини – це мінливий образ незмінної людини. Природа людини визначається генетичною спадщиною людського виду.

В епоху молекулярної ембріології ми знаємо, що людина, яка розвивається в організмі матері, не є частиною тіла матері. Ця нова людина, хоч і ще крихітна, має власну систему кровообігу, окремий кровообіг, групу крові (часто відрізняється від групи крові матері), інші гормони та власну цитоплазму, яка бере участь в активації молекулярної динаміки. Його серце працює незалежно від серця матері, що підтверджує КТГ.

Відповідно до кінетичної теорії розвитку проф. Еріх Блехшмідт (анатом із Геттінгена, творець функціональної анатомії ембріонального періоду людини), особливості людського організму визначаються на самому початку індивідуального розвитку. Протягом усього періоду свого розвитку, з моменту зачаття, дитина є тією ж людиною, якою вона буде після народження, у дитинстві, шкільному віці, зрілому віці, аж до смерті. Усі етапи розвитку людини – це мінливий образ незмінної людини.

Природа людини визначається генетичною спадщиною людського виду

Завдяки досягненням психології та пренатальної медицини ми називаємо людину «дитиною» з моменту її зачаття. Істота, створена з двох репродуктивних клітин людини, є людиною з моменту свого заіснування. проф. Доктор медичних наук Жером Лежен (французький лікар і генетик, керівник відділу генетики імені Декарта в Парижі) називає зачату дитину «маленькою людиною». Він вважає, що людська природа від зачаття до старості — це не метафізичне твердження, яке можна оскаржити, а досвідчений факт.

У момент запліднення раз і назавжди встановлюється багато людських властивостей, які, хоч і загальні для всіх людей, у кожної людини різні. З моменту зачаття відомо, якого кольору очі, волосся і шкіра зачатої дитини. Незалежно від того, хлопчик він чи дівчинка, чи має тенденцію бути високим чи низьким. Чи буде він схильний або стійкий до певних хвороб? Які у нього будуть здібності, які риси характеру, хоча жодна з них не буде його визначати.

Тепер цьому крихітному людському організму достатньо знайти відповідні умови, які існують тільки в організмі матері, щоб він міг розвиватися за унікальним для нього кодом. Цей план нової людини передається в наступних поділах усім дочірнім клітинам, щоб, нарешті, бути знайденим у кожній молекулі шкіри, органів, кісток тощо. Кожна клітина закріплена своєю гендерною приналежністю, що змушує її завжди реагувати на гормони і нервові імпульси і певний спосіб. Чоловік, отже, аж до своєї найменшої клітини, а також у духовній сфері є чоловіком, так само, як жінка є повністю жінкою. Девід Чемберлен навів докази, які підтверджують тезу про те, що «від моменту зачаття дитина розвивається як свідома, відчуваюча, експресивна і орієнтована на спілкування істота».

Дитина в утробі матері не є її власністю, це автономна істота, вона рухається тільки правильним шляхом і має свою унікальну індивідуальність.

Дитина в утробі матері відрізняється від малюка, який народився, лише стадією розвитку.

Дитина, у якої діагностовано смертельне захворювання або дефект, потребує допомоги, включно з батьками, щоб правильно пережити цей драматичний період. Виношування дитини та народження невиліковно хворої дитини є також найкращим виходом для матері, адже вбивство дитини порушує її соматичне та психічне здоров’я – незалежно від того, здорова вона була чи хвора, бо, як стверджує відомий афоризм. каже: «Бог завжди прощає, людина іноді, природа ніколи». Виходить, що коли людина виступає проти і входить у її компетенцію, то вона несе за собою наслідки.

За даними американських дослідників, після аборту, часто в перші три місяці, з'являється Post Abortion Distress (PAD), тобто синдром післяабортного відчаю, який зазвичай триває до шостого місяця після аборту. Жінка відчуває дуже гострі реакції - відчуває фізичний і душевний біль, відчуває втрату, переживає численні конфлікти. Цей синдром частіше зустрічається у релігійних і морально чутливих жінок.

Однак Post Abortion Syndrome (PAS), тобто постабортний синдром, не залежить від світогляду чи моральної чутливості жінки. Це викликано фізіологічними і психологічними явищами, пов'язаними з раптовим припиненням змін, що відбуваються в організмі матері, яка чекає дитину. Найчастіше це починається через кілька років після процедури, часто під час менопаузи. Клінічні симптоми цього синдрому включають тривогу без усвідомлення причини, невдоволення життям без об'єктивних причин, відсутність сенсу життя, відчуття безнадійності, депресію.

Рятуючи життя дитини, ми рятуємо її соматичне та психічне здоров’я.

Видатний психолог Анджей Вінклер – терапевт, супервізор, тренер і голова Міжнародної асоціації NEST (The New Experience for Survivors of Trauma) – каже, що аборт позбавляє зачатої дитини статусу людини, тому що «при прийнятті рішення знищити дитино, ви повинні спочатку відгородити себе від власних почуттів і природних, спонтанних, материнських способів реагування та мислення. Тоді ви повинні дегуманізувати дитину, яка хоче знищитися» (Звідси наполягання прихильників абортів, що це просто «скупчення клітин»).

Анджей Вінклер пише, що «ранене материнство пов’язане з переживанням глибокого процесу дегуманізації, дегуманізації, втрати здатності чуйно відчувати, ясно мислити і поводитися по-людськи». (Це велика шкода, яку мати, убивши власну дитину, завдає і собі).

«Біль від аборту шокує матір і повертає її до реальності. Тоді стає важко приховати те, що щойно сталося. Це дійсно відбувається? Ніхто не може зупинити це? Я не можу повірити в те, що я роблю". Терапевт повідомляє, що "під час процедури аборту є підвищена усвідомленість, яка фіксує всі деталі. Жінки запам'ятовують звук голосу лікаря, колір стін кабінету... , холод гінекологічного крісла, звуки, сліди крові і т. д. У них складається враження, що те, що сталося, визнають оточуючі, що у них це написано на лобі (синдром Каїна).

Після фази підвищеної свідомості настає період, коли всі люди, залучені до аборту, майже нічого не відчувають. З'являється емоційне заціпеніння. Жінка почувається приголомшеною. (Це як на війні, коли ти вбиваєш когось, важко повірити, що ти справді це зробив.) Звичайно, жінці не хочеться відчувати всю ту агресію, відчай і жах, які супроводжують цей вчинок. Щоб не збожеволіти і залишатися в змозі функціонувати, безпечніше нічого не відчувати», – каже Анджей Вінклер.

Слід підкреслити, що ці переживання стосуються не лише жінки, яка зробила аборт, але й чоловіків – батьків абортованих дітей та всіх, хто причетний до цієї практики. Медичні працівники намагаються боротися з негативними наслідками аборту, використовуючи захисний механізм у вигляді підриву онтичного статусу дитини на ранньому етапі розвитку, що не відповідає реальності, яка виявляється розвитком медичних методів дослідження.

Для акушерок допомога з абортом викликає величезний стрес і виснаження. Також аборт руйнує психіку лікарів, адже лікар, покликання якого рятувати життя, раптом його відбирає.

Виникає питання,над яким варто задуматися, чи може акушер-гінеколог одночасно бути опікуном і абортистом, тобто виконувати суперечливі завдання: піклуватися про ненароджену дитину та її матір (правильно вести вагітність в однієї жінки) і робити аборт дитина в іншої жінки.

Чи ж у випадку з лікуванням і вбивством немає якогось роздвоєння особистості? «Хто я насправді?» Тому багато лікарів відмовляються від аборту і мають на це право. Більш того, це єдино правильно і відповідає клятві Гіппократа, яку дають лікарі.

Чи можна ламати совість лікарів і акушерок? Яким правом?

Анджей Вінклер повідомляє, що і чоловіки, і жінки відчувають потребу говорити про свій аборт. Водночас вони розуміють, що якби про це не заговорили, то почувалися б жахливо. Чи може бути більш драматичний конфлікт?

Після періоду ступору та емоційного завмирання люди, які брали участь у абортах, докладають напружених зусиль, щоб відновити своє життя. У цей час основними захисними механізмами є заперечення, придушення та раціоналізація: «багато людей так роблять». (Звідси й постійні спроби активістів абортів зробити аборти всесвітніми.) Природно, ні такі акції, ні «чорні марші», ні прояв необдуманої агресії не приносять очікуваних прихильниками абортів результатів, бо не можуть принести. Рафінована агресія, наприклад, бажання вбити дитину, викликає лише агресію, агресія – розчарування, і коло замикається.

Люди, які зробили аборт, також намагаються присвятити свою увагу різним заняттям або важкій роботі. Але коли захисні механізми перестають функціонувати задовільно, жінки можуть впасти в депресію, апатичність, хворіти, безсоння, відчувати кошмари, втрачати апетит або надмірно - переїдати, можливе порушення біоритмів, нестримний плач, перепади настрою, дратівливість, напади гніву і т.д.

Часто з'являються психосоматичні симптоми: головні болі, болі в животі, спині, діарея та ін. Жінки також можуть відчувати психологічний зрив, який виражається в поганих стосунках з оточуючими, соціальної замкнутості або зловживанні алкоголем та іншими речовинами, що змінюють настрій.

Деякі жінки стають дуже підозрілими, оманливими, аж до психічного зриву. Симптоми пораненого материнства виникають внаслідок різноманітних психологічних конфліктів і фізичних труднощів, які починають розвиватися протягом усього ланцюга подій, що ведуть до аборту, а також тих, що з’являються в більш пізні періоди життя. Будь-яка втрата завжди тягне за собою горе. Пережити втрату дитини, знищеної через аборт, важче, ніж впоратися з будь-якою іншою втратою, пов’язаною з вагітністю.

Це відбувається тому, що люди, які беруть участь у абортах:

:

1. Споводували або спричинили ту саму втрату, яку тепер мають віджаліти.
2.  Не мають можливості побачити чи доторкнутися до тілв втраченої дитини.
    Існує широка риторика, яка заперечує те, що «це була дитина»
   що впливає на їх мислення..
3.  Немає навчених людей, готових вислухати їхнє горе, тому що цього горя не повинно було бути..

Дійсно, аборт мав бути звільненням жінки, а не її трагедією. Проблема мала бути вирішена, але замість цього вона перетворилася на найбільшу проблему, з якою вона коли-небудь стикалася.

Кожен, хто займається абортами, повинен вкладати багато енергії і пройти терапевтичний процес. Однак багато з них не проходять його, бо вважають, що він їм непотрібний.

Переживати горе після втрати завжди важче, коли ви відчуваєте амбівалентні почуття до втраченого об’єкта, особливо якщо ви самі будь-яким чином сприяли його втраті. Це частково пояснює, чому жінки, які зробили аборт, відчувають більше почуття втрати, ніж ті, у яких був спонтанний викидень протягом того самого періоду розвитку.

Якщо втрата недостатньо переживається, патологічний траур змушує жінку стати апатичною, наляканою, напруженою, роздратованою та втомленою. Сумна втрата часто призводить до депресії, а депресія може послабити імунну систему, збільшуючи ймовірність інфекцій або раку.

Щоб полегшити та допомогти матерям, постраждалим від смерті їхньої дитини, їм необхідно запропонувати доброзичливу та компетентну допомогу, наприклад, через терапевтичну програму «Жива надія», розроблену докторами Філіпом Неєм та доктором Марією Петерс Ней.

Жінка, яка зробила аборт, повинна пробачити себе, потім подумки попросити вибачення у вбитої нею дитини і тим самим знову олюднити її, відновити її особисту гідність, дати їй ім'я і полюбити її, допомогти іншим, щоб вони не переживали через що вона пройшла.

У світлі вищевикладеного, лівий законопроект про переривання вагітності слід визнати вкрай шкідливим, а тому відхилити його в цілому. Тим паче, що погодитися на це змусило б його допомогти жінці, яка руйнувала своє психічне та фізичне здоров'я.

Слід також зазначити, що аборт – це примітивна реакція можновладця на абсолютно беззахисну людину, тому він негідний людини.

Психолог Зофія Кончевська-Мурдзек

Бібліографія:

Bielawska-Batorowicz E., Kornas-Biela D., Z zagadnień psychologii prokreacyjnej, Lublin 1992. 

Fijałkowski W., Ekologia rodziny. Ekologiczna odnowa prokreacji, Kraków 2001.

Fijałkowski W., Jestem od poczęcia. Pamiętnik dziecka w pierwszej fazie życia, Biblioteka „Niedzieli”, tom 132, Częstochowa 2002.

Kończewska-Murdzek Z., Rozwój dziecka w łonie matki, w: Problematyka Płodności i Prokreacji. „Kwartalnik Naukowy Fides et Ratio” 2017,  nr 1 (2017), s. 109-139.

Kończewska-Murdzek Z., Shaping attitudes towards child in its prenatal period of life attempts of experimental research into didactic method, w: „The International Journal of Prenatal and Perinatal Studies” 1992, Vol. 4, Suppl. 1, s. 106-107.

Kornas-Biela D., Niespełnione macierzyństwo, psychologiczna sytuacja matek po poronieniu, w: Oblicza macierzyństwa, red. D. Kornas-Biela, Lublin 1999, s. 179-200.

Kornas-Biela D., Okres prenatalny, w:, Psychologia rozwoju człowieka .Charakterystyka okresów życia człowieka, B. Harwas-Napierała, J. Trempała (red.),Tom 2, Wydawnictwo Naukowe PWN, Warszawa 2000.

Kornas-Biela D., Pedagogika prenatalna. Nowy obszar nauk o wychowaniu, Wydawnictwo KUL, Lublin 2009.

Kornas-Biela D., Wokół początku życia ludzkiego, wyd. 2 uzup., Warszawa 2002.

Lejeune J., Czym jest ludzki embrion, SCRIPTOR, Gniezno 1999.

Ney P., Dceply Damagcd. Ań Explanation For The Profound Problcms Ari-sing From Infant Abortion And Child Abuse, Yictoria, Pioneer Publishing Inc., 1997.

Ney P., Hope AIive, Posl - Abortion and Abuse Treatmem. A Guide for Group CounscOors. International Institute for Pregnancy Loss and Chiid Abuse Research and Rccovery, Yictoria, Pioneer Publishing Inc., 1998.

Nilson L., Ingelman-Sundberg A., Wirsen C., Życie przed narodzeniem, Kršćanska Sadašnjaost, Zagrzeb i Instytut Rodziny, Warszawa 1985.

Rugh R., Shettles L., Od poczęcia do narodzin, PZWL, Warszawa 1988.

Ryś M., Psychologiczne skutki przerywania ciąży. Możliwości pomocy kobietom z zespołami postaborcyjnymi, „Kwartalnik Naukowy Fides et Ratio” 2014,  nr 4(20), s. 332-356.

Ryś M., Zespoły zaburzeń po przerywaniu ciąży, Warszawa 1994.

Tętno, Czerniecki S., Sobierajsk Ji, 2023, film dokumentalny.

Tętno 2, Czerniecki S., Sobierajski J., 2023, film dokumentalny.

Styczeń T., Dlaczego obrona życia nie narodzonego?, w: W imieniu dziecka poczętego, red. J. Gałkowski, J. Gula, wyd. 2 popr. i uzup., Lublin 1991, s. 138-145.

Winkler A., Zablokowany żal, „Służba Życiu. Zeszyty Problemowe” 1999, nr 4, s. 8-11,

Winkler A., Zranione macierzyństwo: doświadczenia matek po aborcji, w: Oblicza macierzyństwa, red. D. Kornas-Biela, Lublin 1999, s. 241-247.

 Редагування  власне

Переклад- Ніна Падун