Україна: Петро Гусак: «Держава повинна захищати гідність життя кожної людини»

З чого розпочався «Рух за життя»?

Насправді, ці теми ще раніше обговорювались і були актуальними в наших сім’ях. Пам’ятаю, як мій батько працював у лікарні на вулиці Озаркевича, де відкрили гінекологічну клініку та абортарій, та як він відговорював жінок від абортів. То було ще в моєму дитинстві.

Після відродження товариства «Обнова» (квітень 1992 р.) до України приїхала доктор Марія Петерс, яка заснувала рух «Центуріонів»  (об’єднання лікарів, які відмовились від виконання абортів, хоча колись робили). Разом з професором Філіпом Ней вона розробила програму допомоги «Жива надія» (зцілення від наслідків аборту).  Візит Марії Петерс до України ще більше привернув увагу суспільства до проблеми «Руху за життя».

Особисто на мене дуже вплинуло навчання у Ліхтенштейні, оскільки я зі своїми товаришами, а пізніше колегами по роботі, потрапив у філософсько-католицьке середовище, де питання збереження життя неодноразово жваво обговорювали на зустрічах та семінарах.

Коли ж у 1997 році я почав працювати у Львівській Богословській Академії, мій колега Юрій Підлісний з ініціативи о. д-ра Михайла Димида – тодішнього ректора ЛБА – заснував Інститут родини та подружнього життя, куди запросили і мене. В той час дружини працівників Інституту займались соціальною активністю для студентів Богословської академії. Разом з Лесею, моєю дружиною, ми вирішили, що одним із напрямків цієї громадської активності буде «Рух за життя».

Перші кроки розпочались у нашому мікрорайоні – на Левандівці.  Задовго до того, як рух став частиною Інституту, ми провели вечір «За життя» в Народному домі «Просвіта» на Левандівці.  До речі, ця зустріч змінила життя однієї людини: одна з жінок, якій чоловік вже дав гроші на аборт, розплакалась під час цієї зустрічі. Вона відмовилась робити аборт та народила дитину. Моя дружина є хресною мамою тієї дитини. Якби не та зустріч, ця дитина так і не народилася б.

Усі ці життєві події вплинули і на мою власну позицію. У 2000 році «Рух за життя» перетворився у активний рух людей доброї волі у стінах Львівській Богословській Академії. Саме тоді ми показали першому курсу фільми «Німий крик» та «Ненароджені хочуть жити». Ці фільми настільки вразили студентів, що вони масово зголосились співпрацювати з Інститутом та стали учасниками «Руху за життя», який переріс в один із напрямків пасторальної діяльності Інституту родини та подружнього життя.

Мені приємно, що більшість активістів, які виросли у нашому товаристві, працюють зараз у дотичних сферах, наприклад, Наталя Цюпка – менеджер з розвитку у «Школі біоетики УКУ», або ж мають ту настанову за життя у своїх сім’ях, ставши добрими батьками, матерями.

Про співпрацю з іншими осередками «Руху за життя»

Для того, щоб самостійно проводити публічні акції, у 2009 році ми вирішили зареєстрували «Рух за життя» як громадську організацію. Наразі ми співпрацюємо з такими ж рухами у Тернополі, Луцьку, Рівному, Дрогобичі, з організацією «Містечко милосердя Св. Миколая» (с. Крихівці, Івано-Франківська обл.), з Генею Самборською, яка очолює всеукраїнський  благодійний фонд «За гідність людини». Крім студентів, які долучились до руху, ми також співпрацюємо з іншими парохіями та релігійними організаціями, наприклад, «Українська молодь – Христові», товариство «Обнова» та інші. Насправді, мережа  «Руху за життя» невелика, але у майбутньому ми плануємо її розширювати.

На захисті життя від моменту зачаття

Депутат Андрій Шкіль у 2012 році вніс законопроект до ВРУ про заборону абортів в Україні, але цей законопроект навіть не розглянули у першому читанні. Пізніше розробили ще декілька законопроектів, однак, наразі немає людей, які хотіли б внести його на розгляд до ВРУ. Мета цього закону – захистити життя людини від самого початку, тобто – моменту зачаття.

В той час, коли ми з вами розмовляємо, у львівських клініках вбивають ненароджених дітей. Війна проти українського народу відбувається нашими руками за дверима гінекологічних клінік. І можливо, завдяки проповіді Церков та таких громадських організацій, як наша, кількість абортів зменшилась.

Спочатку ми організовували молитовні акції біля перинатального центру на вулиці Джорджа Вашингтона, гінекологічного відділення З-ї Міської Клінічної Лікарні, що на вулиці Русових. Пізніше  ми розробили стратегію, яка включає в себе і ширші напрямки діяльності: представлення вчення Католицької Церкви про штучні репродуктивні технології, контрацепцію та інше.

Мета контрацептивних засобів – відокремити єднальний аспект людської статевості від прокреативного, тобто всі контрацептивні технології руйнують стосунок любові, витворюють ментальність, спрямовану проти життя. Таким чином, дитина розлядається як біда, загроза, проблема, якої бажають унинути. При контрацептивній ментальності, коли контрацептив не спрацював, наступним кроком стає аборт!

Ще одним напрямком діяльності є праця з підлітками. Ми розробили курс лекцій з метою просвітницької діяльності, тобто організовували лекції у навчальних закладах, розповідали про любов, подружжя і плідність, демонстрували фільми, дискутували, видавали газету «Рух за життя». Ми і зараз проводимо лекції, роздаємо інформаційні матеріали, а в кінці минулого року, спільно з австрійським партнерами, ми переклали посібник «Секс&7Я» (автори: Томас Шенк, Ютта Ґраф, Джінтас Вайтошка) – актуальна інформація та дороговкази до статевого дозрівання, любові та сексуальності, який поширюємо у навчальних закладах.

У 2016 році ми проводили різні заходи: у другу суботу Великого посту молились за дітей, втрачених внаслідок абортів та викиднів; ходили з молитвою за персонал лікарень на Благовіщення Пресвятої Богородиці; провели акцію до «Дня захисту дітей»; акцію роздачі наших матеріалів біля Церкви Покрови у день «Покрову Богородиці над ненародженими» (14 жовтня); були з дарунками в пологовому будинку на свято Миколая.

Скільки нас зараз? 52, 42, 40 мільйонів?

Тепер нас заледве 41 мільйон. Населення України більше вимирає, ніж народжується. Чому? Тому що кожного року за офіційною статистикою в Україні здійснюється близько 200 тисяч абортів. Очевидно, що були часи, коли здійснювалось і по мільйону, але українські президенти поставили собі за завдання скоротити кількість абортів в Україні. МОЗ відзвітували, що вони знизили кількість абортів, а насправді, частину абортів просто офіційно не реєструють.

Чи готове українське суспільство до заборони абортів і чи не відбудеться те саме, що спіткало Польщу (чорний протест)?

До 70-х років XX століття на Заході аборти були заборонені. Німецьке економічне диво за часів Аденауера відбулось саме у час заборони абортів, підйом Франції з руїн після Другої світової війни відбувся за умов повної заборони абортів. Аборти були дозволені лише в соціалістичному таборі. 

Радянський союз став флагманом абортивної ментальності. Аборти століттями, всю християнську історію Європи були заборонені і карались законом, і Європа жила, плекала європейські цінності. Підйом Європи відбувався за умови повної заборони абортів як кримінального злочину. І нічого страшного не буде, якщо ми до цієї заборони повернемось.

Однак, наскільки наше суспільство – гедоністичне, практично атеїстичне, формально релігійне – до того готове?

Загалом завданням держави, яка дбає про спільне благо, є виховувати своїх громадян. Церква виховує вірян по-своєму, але не всі є вірянами тієї чи іншої Церкви, а відтак не всі будуть  дотримуватись морального вчення Церкви. Але із законодавством люди зазвичай не хочуть мати проблем. І якщо є щось законодавчо недозволене, то люди все ж починають з тим рахуватись.

Очевидно, що в довоєнній Польщі аборти були заборонені і лише після війни аборти легалізували. Тоді при населенні Польщі 33-34 млн. було по 600 тис. абортів на рік. З приходом до влади «Солідарності» з Лехом Валенсою на чолі, аборти були повністю заборонені. Звісно, що є люди, які все ж намагались обходити закон, їздили в так званий «абортивний туризм» і досі їздять, але це обмежена кількість людей. Коли Валенса програв вибори Кваснєвському, той як справжній соціаліст  і вихованець старої соціалістичної системи, легалізував аборти частково. За комуністичної Польщі відбувалось 600 тис. абортів на рік, а після повної заборони й після часткової за часів Кваснєвського, зі всім абортивним туризмом налічувалось 14 тис. абортів на рік. Отже, все таки закон спрацював – кількість абортів знизилась.

Я думаю, що те саме відбудеться і в Україні. Попри всі виступи феміністок, які хочуть втішатись фізичним задоволеням від статевості та не мати забов’язання у вигляді  дитини, протести відбуватимуться. Згадайте 2012 рік: офіційне звернення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви та Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви в Україні на захист життя. Більшість феміністичних організацій тоді виступили проти, з вимогою гарантувати їм право на аборт. Тобто, такі реакції в майбутньому не оминути. Однак, завдяки правильній державній політиці, поверненні до того стану, який існував в усіх розвинених європейських державах до 70-х років XX століття, люди виховуватимуться в рамках закону.

Звісно, що є люди, які не дотримуються закону. Я свідомо розумію те, що так само буде і з абортами, але держава повинна захищати гідність життя людини. Якби не існувало кримінального кодексу, відповідно грабежів, крадіжок, вбивств і всіх інших злочинів було б набагато більше. Правда ж? Все ж люди рахуються зі статтями кримінального кодексу, не всі ж хочуть за грати. Доки триває геноцид українських дітей, доки в Україні аборти є легальними, а держава, втрачаючи сенс свого буття, законодавчо захищає зло, доти ми повинні працювати на захист кожного людського життя від моменту зачаття, незалежно від стадії розвитку, фізичного стану здоров’я...

Автор: Ірина Мацькова