Справжнє кохання чи співзалежність? Три міфи про стосунки

У нашій культурі міцно закріпився еталон істинної любові. Реклама, література, кіно, музика нав’язують нам нібито вищі ідеали любові та «ідеальних» відносин, які, насправді, складають основу для співзалежності. Більш того, наші сімейні системи і виховання в сім’ях будуються переважно у співзалежному ключі. Як же побачити різницю між справжнім коханням і співзалежністю? Як психолога, мене часто запитують, чим відрізняється співзалежність від справжнього кохання і чи існує любов взагалі або це – недосяжний ідеал, про який можна лише мріяти?

Щоб відповісти на ці питання, спільно з Благодійним фондом «Карітас-Київ» я заснував цикл безплатних тренінгів «Простір відносин», де ми допомагаємо молоді розібратися в собі, отримати практичні знання про те, як знайти партнера і будувати здорові відносини. Але деякі міфи про стосунки ми можемо зруйнувати прямо зараз.

Міф перший. У відносинах люди піклуються одне про одного. Так, все правильно, але за однієї умови. Для чого і для кого ця турбота робиться? У співзалежних відносинах це – спроба показати свою значимість і цінність партнеру і за рахунок цього самоствердитися.

Такої людини стає дуже багато в житті, багато її проявів турботи, але мало повітря і свободи для партнера. Ще одна важлива відмінна риса: «подбати так, як я це бачу, а не так, як це треба партнеру». Іноді навіть врозріз із тим, про що просить партнер. А будь-яка спроба зупинити або направити «піклувальника» буде розцінюватися як нелюбов і знецінення партнера. 

Щож відбувається насправді? З’являється багато тривоги про свою значущість і самоцінність. Щоб якось вгамувати цю тривогу, потрібно постійно чути слова про те, що ви потрібні і вас люблять. Задарувати людини турботою – це спосіб справлятися зі своєю тривогою і знайти опору в заспокійливих словах коханої людини: «все добре, я кохаю тебе».

Виходить це турбота про себе, а не про партнера.

Як же проявляється турбота в коханні? Турбота – це важливий елемент близьких відносин, але в люблячих відносинах вона робиться виключно для іншого і в тому вигляді, в якому потрібна партнеру. У співзалежних відносинах турбота викликає провину і роздратування. Любляча турбота викликає відчуття теплоти і ніжності.

Міф другий. Почуття завжди повинні бути на максимумі інтенсивності. Якщо почуття вже не переповнюють і не б’ють фонтаном, значить, щось не так. Знову ж з’являється тривога, яка штовхає випробовувати відносини на міцність: скандали, сварки, конфлікти додають гостроти почуттів і дозволяють тримати напруження у відносинах. 

У справжніх люблячих відносинах бувають періоди, коли почуття можуть підносити вас до хмар, а іноді це тиха пристань для відпочинку вдвох. Це не означає, що ми розлюбили, це означає, що від переживань потрібен теж відпочинок. Як і від іншої людини – навіть якщо ми її кохаємо. 

Періодично потрібно дистанціюватися одне від одного, тоді з’являється можливість відновитися, почати сумувати і знову зблизитися.

Для співзалежності тримати почуття на піку – це також засіб відходу від істинної близькості, де тепло, спокійно, затишно і безпечно. Якщо є якісь проблеми, то ми не можемо просто сісти разом і отримати насолоду від близькості. Нам потрібно бігти. Вирішувати. Лаятися. Миритися. В бігах немає життя, є своєрідний відхід від своїх переживань і неможливість через цей поспіх прислухатися до себе 

У співзалежних відносинах пік почуттів призводить до безсилля і злості. У здорових відносинах можливість не відчувати постійно почуття на піку дають можливість відпочити та з новими силами зустрічати одне одного з любов’ю і теплом.

Міф третій.

Якщо ми любимо одне одного — ми повинні бути разом завжди. Цей міф дуже співзвучний попередньому. Адже якщо немає піку почуттів, якщо ми не тішимося одне одним щосекунди, значить, щось змінилось, вже щось не так. «Напевно, ми розлюбили одне одного» – часто з’являються сумніви у співзалежних відносинах.

Співзалежність не допускає простору поза відносинами. Будь-яке оголошення про особистий простір – це виклик почати «війну». А чому це мій любий не дзвонить вже більше години? Що ж він там робить? А раптом він не нудьгує без мене? Або може я в останню нашу розмову якось не так відповіла і він образився?

Все це – неоголошена війна, яка змушує тримати пальці на червоній кнопці. Летять взаємні звинувачення. Сварка. Як наслідок – нам краще відмовитися від особистого простору. Але чи вдасться це? Згодом з’явиться, як сніжний ком, новий виток конфліктів на тлі роздратування і злості від несвободи в стосунках.

Контроль та несвобода внаслідок страху врешті стають причиною розриву відносин. У люблячих відносинах є місце для особистого простору. Здатність віддалятися і наближатися, постійно змінювати дистанцію дає можливість відпочити один від одного, побути наодинці з собою і знову повернутися в стосунки.

Такі відносини побудовані на самоповазі та довірі до іншої людини. Якщо я люблю полуницю, а мій партнер любить щось інше – це не буде зрадою нашого союзу, це не буде відмовою від мене та наших відносин. Це про нашу індивідуальність.

Ми дві різні особистості, які при цій різниці мають щось спільне і за це люблять один одного. Для співзалежних відносин будь-яке віддалення – це небезпека, це зрада, це травма. Тут не може бути двох особистостей, тому що немає внутрішньої цілісності кожного з партнерів. Інший розглядається як спосіб виживати. Це – функціональні відносини, де кожен має свою роль і своє призначення. У

У співзалежних відносинах неможливість розділитися викликає тривогу, жах, втому і роздратування. У люблячих відносинах можливість розділиться на час, щоб потім знову зустрітися, викликає радість при зустрічі і бажання зближуватися.

Ми з вами змогли переконатися, що проповідувані масовою культурою еталони ідеального кохання насправді мають з ними мало спільного.

Співзалежність виключає свободу, справжню близькість, довіру і повагу у відносинах. У любові ж, навпаки, завжди присутній розвиток, свобода, довіра і повага до партнера. Межі є гнучкими, можна віддалятися на час, а потім знову зближатися без шкоди для відносин. Домовлятися і змінюватися. Бути собою і дозволяти іншому бути таким, яким він є. П

Про автора: Олексій Ходовський – психолог, сертифікований фахівець в області співзалежних відносин, сертифікований клінічний психолог. Специалізація: гештальт-терапія у роботі зі співзалежністю. Досвід: робота з жертвами насилля, реабілітація хімічно залежних у реабілітаційному центрі, робота у зоні АТО з населенням. Загальний досвід роботи психолога – 4 роки. Досвід у педагогічній сфері – 7 років.

Джерело: CREDO: http://credo.pro/2018/07/212947