Біоетичні проблеми евтаназії

У статті розглядається актуальна проблема евтаназії. Аналізуються питання життя і смерті як ключові при вирішенні проблеми евтаназії. Представлено філософсько-правовий аналіз цієї проблеми, а також моральний її аспект. Розглядається поняття паліативно-хоспісної допомоги як альтернативи евтаназії.

Ключові слова: біоетика, евтаназія, життя, смерть, паліативно-хоспісна допомога.

 BIOETHICAL ISSUES OF EUTHANASIA

 Article is devoted to the actual problem of euthanasia. The questions of life and death as a key in solving the problem of euthanasia are described. There is presented philosophical and legal analysis of the problem and its moral dimension. Author considers the concept of palliative-hospice care as an alternative to euthanasia.

Keywords: bioethics, euthanasia, life, death, palliative-care hospice.

 Актуальність проблеми. На сьогоднішній день медицина у всьому світі досягла значного прогресу настільки, що здатна впливати, з поміж іншого, на процеси вмирання людини. Проте першочергове завдання медичних працівників щодо збереження життя людини та підтримки її здоров’я втрачає свій сенс із появою допоміжних медичних технологій, котрі допомагають людині піти із життя, тим самим нівелюючи головні завдання лікаря. Проблема евтаназії, котра протягом останніх років зазнає значного поширення у європейських країнах, знаходить прихильників і в Україні. Проте дана проблематика потребує детального аналізу,  оскільки можливість проведення евтаназії перебуває на межі морально дозволеного.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури, яка стосується даної тематики свідчить про значну кількість праць які стосуються питання евтаназії. Проте евтаназія з погляду біоетики не зазнала значного вивчення. Значний науковий вклад у вивчення даного питання належить таким науковцям як С. Бородін, І. Бойко, Б. Волков, Н. Герасимчук, А. Гусейнов, О.Ковальова, Т. Кондрашова, Ю. Конюшкіна, Н. Сафаргаліна-Корнілова, І.Силуянової,  В. Тарасюк, П. Тіщенко, С. Тихонова, С. Четав та ін. 

Метою статті є аналіз філософсько-правової проблеми евтаназії та пошук альтернативи її проведення.

Виклад основного матеріалу. Одною із центральних проблем у царині біоетики можна відзначити явище евтаназії, яке зумовлює численні обговорення багато років поспіль. Ставлення до даної процедури в історії завжди було неоднозначним. На сьогоднішній день розгортається широка дискусія серед юристів, богословів, філософів, медиків, соціологів з приводу доцільності і обґрунтованості евтаназії. Головним аргументом прихильників евтаназії є твердження, що життя не може бути перетвореним на суцільне страждання та повинне бути гідним. Натомість противники вказують, що життя людини є недоторканним та є найвищою цінністю, а відтак – не може бути завершене всупереч природнім процесам вмирання.

Термін «euthanasia» – (від грец.) хороша, легка смерть. Цей термін був вперше вжитий в XVI ст. англійським філософом Френсісом Беконом. Він називав цим словом безболісну смерть вмираючої людини, котра звільняє його від фізичних мук. У сучасному розумінні евтаназія передбачає припинення життя невиліковно хворої людини, яка зазнає значних фізичних і психологічних страждань. Здійснення даної процедури покладається на медичних працівників із дозволу чи то самого хворого, чи то, у певних випадках, родичів важко хворого пацієнта.

Як вірно вказує І.В. Силуянова, евтаназія як новий спосіб медичного вирішення проблеми смерті (припинення життя) входить в практику сучасної охорони здоров’я під впливом двох основних факторів. По-перше, прогресу медицини, зокрема, під впливом розвитку реаніматології, що дозволяє запобігти смерті хворого. По-друге, зміни цінностей і моральних пріоритетів в сучасній цивілізації, в центрі яких стоїть ідея «прав людини» [10, с. 111].

У сучасному світі розрізняють два види евтаназії: активна і пасивна. Перший вид передбачає проведення активних дій, які призводять до припинення життя пацієнта (наприклад, введення ліків хворому).  Пасивна евтаназія зводиться до поступового припинення лікування хворого, яке зводиться лише до подовження його життя. 

Зміна ціннісного спектру сучасного секуляризованого суспільства, в котрому відчутна домінанта гедоністичних прагнень (орієнтація на задо­волення, уникнення неприємного) робить біль, страждання, смерть — найбільш негативними, категорично неприйнятними цінностями. Це сти­мулює роздуми з приводу міри гуманності допуску передсмертних страждань та можливості їхнього уникнення. Покладаючись на ідею «прав людини», принцип автономії пацієнта, що слугують підґрунтям у визнанні права людини на власну смерть, людство прагне досягти «пов­ного фізичного, психічного та соціального благополуччя», у тому числі і (а можливо, найголовніше) безболісної смерті [1].

Життя є найбільшою цінністю для людини і коли воно нероздільно пов’язане із нестерпними муками, які доводиться терпіти людині у зв’язку із важкою хворобою, то вона задається запитанням чи є таке життя гідним. У такій ситуації пацієнт виявляє бажання щоб стосовно нього була здійснена евтаназія, оскільки таке юридичне право, на його думку, випливає із його свободи вибору. Серед аргументів «за» евтаназію відзначають те, що право на евтаназію за своїм змістом і призначенням є особистим правом кожної фізичної особи, а тому держава не повинна позбавляти людину можливості його реалізувати. Держава і суспільство мають визнати це право не заради всіх, а заради тих небагатьох, які потребують його здійснення [12].

Прихильники евтаназії, здебільшого, відзначають, що головним аргументом на користь її легалізації є можливість гідного завершення життя людини, оскільки втрата гідності людини є більш негативною, ніж її смерть. «Найвищою цінністю є реальне благополуччя людини. Не кожен має сили лежати паралізованим, обходитися без сторонньої допомоги, відчувати постійний та нестерпний біль; не у всіх однакове уявлення про якісні параметри життя» [6, с. 58]. Проте беручи до уваги  якісні характеристики життя на його завершальній стадії, відкидається цінність людського життя як такого. Як вірно відзначає О.О. Пунда, в сучасний період склалася парадоксальна ситуація: цінність життя людини, як особистого немайнового блага зростає, що призвело до міжнародного та національного правового закріплення норм, які забезпечують всебічний захист життя, в той самий час коли життя окремої людини день за днем знецінюється [9, с. 60].

Своєрідність проблеми евтаназії в тому, що тут тема відношення до смерті повертається своєю особливою гранню. У даному випадку для вмираючої людини швидка насильницька смерть (на відміну від більш віддаленої в часі природної, самодовільної), позбавляюча її від мук, виявляється кращою. І тоді евтаназія могла б здійснитися вже не заради зовнішніх цілей держави, до яких хворий має дуже опосередковане відношення, а заради нього самого [2, с. 324].

Як вірно відзначають італійські науковці-біоетики, індивідуалістська ідеологія, на якій ґрунтується вимога легалізувати евтаназію, набула поширення після відмови суспільства від трансцендентної концепції людської особи, основними вимогами якої були: охороняти автономію людини, що розглядається як цінність для самої себе; плекати так звану якість життя. Коли життя втрачає цінність для самого себе, будь-хто може дійти висновку, що його слід перервати. Усе це можна вважати наслідками секуляризації думки і життя [5, с. 566].

Різко негативним є ставлення християнських церков до даної проблеми. Релігійна позиція чітко відзначає, що людське життя є творінням Бога, Його дарунком, а тому лише Він вправі вирішувати, коли людина має завершити земний шлях. Звідси випливає, що здійснення евтаназії порушує фундаментальні Божі закони. Окрім цього, не має значення «милосердний» мотив такого діяння. «Застосування евтаназії до невиліковно хворого чи хворого в термінальній фазі є спробою втекти від суворої правди смерті чи, у випадку з неповноцінними людьми та особами похилого віку, – уникнути нестерпно важкого чи небажаного життя. Але якою б не була причина, застосування евтаназії передбачає бажання заподіяти смерть чи собі, чи іншій особі. Тому її слід вважати формою самогубства чи вбивства і порушенням п’ятої Божої заповіді «Не убий!»» [3, с. 143].

Позиція Римо-католицької Церкви висвітлена у документі Конгрегації у справах віровчення від 5 травня 1980 року – «Декларації про евтаназію»: «Ніхто і ніщо в жодному разі не може дозволити вбивства невинної людської істоти: чи то плода, чи то ембріона, дитини, старої людини, невиліковної хворої чи яка знаходиться при смерті. Крім того, нікому не дозволено просити про таке вбивство чи то для себе самого, чи для іншої людини, яка довірила турботу про себе, погоджуватися на це, явно чи неявно, і жодна влада не може законно рекомендувати чи дозволяти такий акт. Бо тут постає суттєве питання про порушення Божого закону, про образу гідності людської особи, про злочин проти життя, про замах проти людини як такої» (п. 2) [15].

Повністю відкидає можливість проведення евтаназії і Православна Церква, яка відзначає, що не має жодного аргументу на користь даної практики і жодні «благородні» цілі не можуть її виправдати. Як і Католицька Церква, Православна Церква наголошує на та тому, що людина не вирішує, коли прийти у цей світ, а тому і не вправі вирішувати, коли із нього піти. Життя – це подарунок Бога. Природня смерть у такому випадку і фізичні та психологічні страждання людини на кінцевому етапі її життя є можливістю підготуватися до зустрічі із Богом.  «Евтаназія, незважаючи на те, що вона всіма виправдовується як «гідна смерть», насправді є сприянням самогубству. Вона є об’єднанням вбивства і самогубства» [13].

Як вірно відзначає Четав С.Є., найбільша небезпека, пов’язана з евтаназією полягає в тому, що вона зазіхає на ідею святості людського життя, переходить межу, позначену древнім законом «не убий». І, щонайменше, нелогічно вимагати моральної санкції на дії, які спрямовані проти основоположного принципу самої моральності. Евтаназія не може вважатися правомірною, оскільки в цьому випадку людина переходить межі своєї компетентності. Є дві речі, які докорінно стосуються людини, але відбуваються без її згоди. Це її народження і її смерть. Ніхто не запитував людину чи бажала вона прийти в цей світ. І ніхто не запитує її чи бажає вона піти з нього [14].

Якщо лікарі офіційно знайдуть право вбивати «із співчуття», вся наша медицина як сфера професійної діяльності, а також кожен лікар, інший медичний працівник виявляться позбавленими довіри і поваги, яке висловлює суспільство тим, хто лікує, заспокоює страждання і підтримує життя при всій її крихкості. У свою чергу, суспільство, якщо воно хоче бути справді гуманним, не повинно з «благих намірів і спонукань» нав’язувати лікарю обов’язки, що суперечать суті його професійної діяльності [7, с. 196]. В сучасних умовах кардинального переосмислення життєвих цінностей та моральних пріоритетів надання медичним працівникам таких широких повноважень щодо проведення евтаназії нівелює соціальне та професійне  призначення лікаря стосовно подовження життя людини.

Легалізація евтаназії, яка пропонується сьогодні, так чи інакше призведе до переосмислення моральних пріоритетів, гостро поставить питання про цінність життя людини. Бо, як вірно відзначає Паніщев А.Л., «у результаті законодавчого прийняття евтаназії ми ризикуємо впасти в ту ситуацію, коли про повноцінність людини будуть, насамперед, судити не по її духовному, а фізичному стану» [8, с. 69].

На сьогоднішній день як альтернативу евтаназіїї пропонується паліативно-хоспісна допомога. Паліативна допомога – це вид медичної допомоги, який дає змогу підвищити якість життя паліативного пацієнта та допомоги членам його родини шляхом запобігання стражданням невиліковно хворої людини та її полегшення [11, с. 10].

В основі паліативної допомоги лежить створення спеціальних закладів хоспісів, у яких особам, які хворі на смертельні хвороби отримують можливість гідно завершити життя. Хоспісна допомога полягає не лише у медичній підтримці життєдіяльності хворого, а також у тому, щоб полегшити фізичні та моральні страждання людини. До такої допомоги залучаються не лише працівники хоспісу, але і родичі та близькі пацієнта. «Медичний персонал хоспісу ставиться до хворого як до індивідуума, що до останньої хвилини залишається членом соціуму. Основне завдання лікарів і медичних сестер, які працюють у хоспісі, – підвищення якості життя пацієнта, навіть якщо за прогнозом термін його життя короткий. Життя залишається життям, і його якість є основною метою зусиль усіх, хто його оточує, навіть в останню добу і годину його життя» [11, с. 19].

В основі сучасного хоспісного руху лежить особлива етика і філософія лікування, згідно з якою смерть, як і народження, визначається як природній процес, який не можна ні прискорювати, ні гальмувати. Умираючий потребує допомоги особливого роду: йому можна і потрібно допомогти перейти межу між життям і смертю. Саме таке завдання ставлять перед собою хоспіси. Хоспіс – не будинок смерті, а будинок для якісного життя до кінця [4, с. 138].

Паліативне лікування – це не лише сукупність добре визначених процедур медичного догляду, а й своєрідна філософія медичної допомоги, яка висуває за мету домогтися максимальної гармонії між професійною майстерністю та гуманним ставленням до безнадійно хворої людини. В основі добре продуманої – що розуміється не просто як професійне вміння давати знеболювальне – має бути закладене позитивне бачення кінця життя, що сприймається не як поразка медицини, а як уміння гідно провести невиліковно хвору людину в останню дорогу [5, с. 573].

Таким чином паліативна опіка невиліковно хворої людини надасть можливість гідно завершити її життя. Така допомога та підтримка пацієнта забезпечить максимально можливу якість життя та полегшить страждання людини. Термінальна фаза життя зводитиметься не лише до медикаментозного лікування та проведення необхідної терапії, а й збереже людську гідність та комфортні умови для життя пацієнта.

Висновки. Евтаназія однозначно перетинає межу моральності та з християнської точки зору посягає на святість людського життя. Така процедура  навіть із співчутливих мотивів залишається вбивством людини. Людське життя є найвищою соціальною цінністю і повинно бути захищене до моменту його природного завершення. Враховуючи етичну сторону евтаназії, вважаємо недоцільним її легалізацію, оскільки це порушуватиме фундаментальне право людини на життя.

Література:

1. Аболіна Т.Г. Прикладна етика. http://p-for.com/book_426_glava_13_2.3._Dilemi_b%D1%96oetiki:_abort,_.html 
2. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.Філософія права Навчальний посібник. - К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.- 472 c. с. 324
3. Бойко І. Біоетика: Скрипти для студентів. / Ігор Бойко. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету. – 2-ге вид., виправлене. – 2008. – 177 с. (с.143)
4. Герасимчук Н.А., Ковальова О.М., Сафаргаліна-Корнілова Н.А. Деонтологія в медицині : підручник / О.М. Ковальова, Н.А. Сафаргаліна-Корнілова, Н.А. Герасимчук. – К. : ВСВ «Медицина», 2015. – 240 с. (с. 138)
5. Зґречча Е., Спаньйоло А. Дж., П’єтро М. Л. ді та інші. Біоетика / Зґречча Е., Спаньйоло А. Дж., П’єтро М. Л. ді та інші ; Переклад з італійської В. Й. Шовкун: Підручник. – Львів: Видавництво ЛОБФ «Медицина і право», 2007. – 672 с. (с. 566)
6. Малеина М. Н. О праве на жизнь / М.Н. Малеина // Советское государство и право. – 1992. − № 2.
7. Никольский Е.В., Панищев А.Л. Эвтаназия как феномен антропологической катастрофы // Бизнес в законе. Экономико-юридический журнал. – 2011. - №11. – С. 193-197 (с.196)
8. Панищев А.Л. Хоспис как форма духовной ответственности государства. // Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований. – 2009. - №3. – С. 67-72. (с. 69).
9. Пунда О. О. Право на життя / О. О. Пунда // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - № 2 (6). - С. 58-64.
10. Силуянова И.В. Биоэтика в России: ценности и законы. — М., 2001.
11. Тарасюк В.С. Паліативно-хоспісна допомога: навч. посіб. / В.С. Тарасюк, Г.Б. Кучанська. – К. : ВСВ «Медицина», 2015. – 328 с. (с. 10).
12. Харчук В. Право на евтаназію як особисте право людини / В. Харчук // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3477
13. Христодул Блаженнейший Архиепископ Афинский и всея Эллады. Церковь и проблема эвтаназии. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/40555.htm
14. Четав С.Е. Философско-правовые аспекты проблемы эвтаназия. http://cyberleninka.ru/article/n/filosofsko-pravovye-aspekty-problemy-evtanaziya
15. Sacred Congragation for the doctrine of the faith. Declaration on euthanasia [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_con_cfaith_doc_19800505_euthanasia_en.html