Charlotta Smeds / Світлана Духович – Ватикан
Коли її зустрічаєш, відразу виникає запитання: Як це можливо? Як таке можливо, що очі цієї жінки, яка від самого дитинства пережила стільки страждання, випромінюють тільки глибокий мир і радість?
Зустріч з Папою
Наша колега з шведської редакції Шарлот Смедс познайомилася з Елізе в Римі, куди вона приїхала, щоб зустріти Папу Франциска наприкінці загальної аудієнції на площі святого Петра. «Я хочу подякувати Святішому Отцеві за його боротьбу проти торгівлі людьми», – сказала тоді вона.
Елізе Ліндквіст того самого віку, що й Папа: обоє народилися 1936 року. Як і він, вона випромінює невтомну енергію, хоча сама – невисокого зросту: 1,5 м. Аби подати руку Святішому Отцеві під час зустрічі з ним, їй було потрібно стати на підвищення огорожі. «Я чув про Вас, – промовив до неї Папа, – те, що Ви робите, – це чудово». Він мав на увазі діяльність Елізе, спрямовану на підтримку й допомогу жінкам, що продають своє тіло на вулицях Стокгольма. Вже понад 20 років вона старається бути для них матір’ю і нагадувати їм, що поза межами вулиці існує життя.
Стражденне дитинство
Елізе Ліндквіст народилась в маленькому шведському селі. Від 5 років сексуальні зловживання стали частиною її щоденного життя. Вона підкреслює, що це не був її батько, а знайомі сім’ї. Налякана дитина підкорялася, бувши переконаною, що всі діти повинні це зносити.
Неймовірні страждання дитини примножувалися ще й через те, що вона не могла довіритися нікому з дорослих: її покинули всі, хто мав би її захистити. Навіть мама відводила погляд в іншу сторону, коли хтось із дорослих чоловіків відводив її в іншу кімнату. Один із вчителів школи під час перерви відпускав дітей надвір, а їй казав: «Елізе, ти залишися».
Батько Елізе був єдиним, хто, іноді, брав її на руки, кажучи: «Моя маленька». Всі інші жорстоко поводилися з нею, вважаючи її «гидкою і нерозумною». Після смерті батька, коли їй було 10 років, життя стало ще нестерпнішим: новий коханець мами був п’яницею і постійно нападав на Елізе. «Одного дня він спрямував на мене дуло рушниці, а я благала його, аби він вистрілив, бо не хотіла жити». Але рушниця не була заряджена й постріл виявився холостим. «Господь хотів, щоб я жила, – додає жінка. – Навіть, якщо тоді я ще не знала про Його існування».
«Яка ти гарна»
В 14 років дівчина втекла з дому і опинилася в місті, де одна добра сім’я почала нею опікуватися. «Коли в перший вечір мама сім’ї роздягнула мене, я подумала, що тут також все буде, як і раніше. Але вона просто роздягнула мене, щоб помити, і зробила це з великою делікатністю».
Перед тим, як продовжити свою розповідь, Елізе на мить зупиняється, її обличчя стає сумнішим. «Те, що сталося зі мною потім, сьогодні стається з тисячами дівчат, – розповідає вона. – Сутенери вміють розпізнавати ідеальних жертв і знають, як їх заманити». У випадку з Елізе це була жінка, яка одного дня підійшла до неї і сказала: «Яка ти гарна…».
Елізе не пригадує точно, скільки років працювала на ту жінку. Пам’ятає тільки про те, як це закінчилося: зазнавши дуже жорстокого насилля з боку одного клієнта, вона повернулася до своєї господині й сказала, що більше не може продавати своє тіло. «Мені повезло, – зазначає Елізе. – Тепер, якщо хтось з дівчат відмовляється працювати на вулиці, їх вбивають, а їхнє тіло зникає. Моя господиня відчинила двері і виштовхнула мене на сходи зі словами: “Тобі немає чого більше тут робити”».
Після цього Елізе почала жити як бездомна, шукаючи їжу в смітниках на вулиці. Про тодішні стосунки з чоловіками вона говорить: «Мене приваблювали тільки руйнівні стосунки і я завжди зв’язувалась з жорстокими чоловіками. Розраду я шукала в алкоголі й наркотиках, потрапляючи в дедалі більшу залежність».
Христове світло
Незважаючи на це все, обличчя Елізе випромінює мир і радість. В її страшній розповіді не відчувається ні смутку, ні жалю. «В 1994 мене забрали в реабілітаційний центр, – розповідає вона далі. – Всі мене боялися, бо тільки-но хтось наближався, я відразу розпочинала бійку, а коли наближався хтось із чоловіків, я плювала на нього й обзивала нецензурними словами. Я була сповнена гніву». Елізе розповідає, що поведінка людей в тому центрі виглядала дивною. Спочатку вона навіть думала, що потрапила в лікарню для психічнохворих:
Однак, замість таблеток працівники центру приводили її до каплиці і молилися за неї. Сидячи біля них, недовірлива й закрита Елізt спостерігала за ними, не розуміючи, що вони роблять. «Я нічого не знала про Бога й про молитву: для мене церква була місцем смерті». Одного дня сталося те, що Елізе описує як «надприродне втручання»:
Не існує зцілення без прощення
Декілька місяців після того випадку, коли Елізе навчилася бачити новими очима, роблячи перші кроки на шляху віри, її духівник сказав їй, що потрібно зробити наступний крок: необхідно простити. «Я знову відреагувала гнівом. Як він міг вимагати, аби я простила зло, яке мені заподіяли так багато людей?». Елізе розповідає, як їй пояснили, що вона ніколи не зцілиться, якщо не простить:
Ангел проституток
Вже понад 20 років Елізе Ліндквіст використовує свій гіркий досвід для того, аби допомогти іншим жінкам: «Перший раз, коли я вночі вийшла на Мальмшільнадзґотан, найвідомішу вулицю для проституток в Стокгольмі, я зрозуміла, що це було місце, де мені потрібно було діяти».
Її діяльність полягає в тому, що пропонує свою материнську, постійну присутність: вона слухає, обіймає, приносить випити щось гарячого й теплий одяг в холодні зимові ночі.
18 жовтня 2016 року, з нагоди Європейського дня проти торгівлі людьми, Елізе запросили виступити в Європейському Парламенті. У своїй промові до євродепутатів вона закликала інституції прийняти конкретні резолюції, які повністю забороняють торгівлю людьми. «Наприкінці свого виступу, – пригадує Елізе, – я сказала, що повернуся, коли мені виповниться 90 років, аби побачити, чи вони виконали взяті на себе зобов’язання». Переходячи після загальної аудієнції через площу святого Петра, наша колега Шарлот запитала співрозмовницю, чому вона шкутильгає: