Сім’я – це щоденна праця, і кожного над собою, і щодо вирощування довіри й близькості у стосунках.

Рецептів чи формул щастя немає, проте є певні закономірності у розвитку стосунків, розуміння яких може привести до любові – глибокого почуття, яке не проминає. Сім’я – це щоденна праця, і кожного над собою, і щодо вирощування довіри й близькості у стосунках. На цьому шляху є свої підводні рифи, і варто знати, як їх обійти без втрат. Про це – у продовженні циклу «Рецепти щасливого подружжя» у програмі «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» говорить християнський психолог Мирон Шкробут.

Перший необхідний крок у будуванні нового подружжя, про що йшлося в одній із попередніх програм, – відділення від батьківських родин, і матеріально, і психологічно. Другий – пристосування одне до одного, прийняття, те, що у Біблії називається «пристати одне до одного».

Часто цей «поріг» стає нездоланним: саме тому левова частка розлучень стається у перший-другий рік подружнього життя. Чому таким важким буває цей етап і саме на ньому настає перше (і часто - остаточне) розчарування і у подругові, і взагалі у потребі будувати такі стосунки?

Психолог каже: перша проста і необхідна істина, яку слід прийняти і засвоїти, –  ми є різними. Зокрема, чоловіки і жінки. І цю різність потрібно прийняти, розуміти і поважати. У подружжі як союзі двох різних людей потрібно а) відчувати свої потреби і задовольняти їх, але й б) розуміти й поважати потреби іншого, які можуть не відповідати нашим уявленням про те «що йому/їй потрібно».

«Ця відмінність проявляється в усьому – від фізіології до сприйняття світу, –  каже пан Шкробут. – Наприклад, чоловік розрізняє сім кольорів, а жінка – більше 28 відтінків, і так – у багатьох інших аспектах сприйняття. Так, по-своєму жінка чутливіша і тонше сприймає навколишній світ, проте чоловік – витриваліший. Тому жінці, щоб відчувати впевненість у собі, потрібен сильний надійний чоловік, який підтримує, веде, допомагає… Чоловік має стратегічне бачення, жінка – уважний і всепомічаючий тактик. І на це потрібно зважати у будуванні стосунків, а не боротися за владу у сім’ї у сенсі – хто має керувати…»

Психолог стверджує: боротьба за «кермо», як правило, ні до чого хорошого не призводить. Інколи подружній човен, кермо якого почергово рвуть на себе чоловік і жінка, кидає на всі боки, і добре якщо поружжя вчасно отямиться. А інколи чоловік просто віддає це кермо своїй енергійній дружині і влаштовується у «бермудському трикутнику» –  холодильник-канапа-телевізор, часто й назавжди.

Ще одна проблема чи поріг кризи спільного життя – необхідність зняти маски. Не вдавати когось, ким не є, показати правдиве обличчя, сутність. Це також буває нездоланним бар’єром, як для носія маски, так і для акцептора – «як, то ти не принц/принцеса?»

«Ми всі, по-своєму, носимо певні маски як засіб захисту – від болю, негативних досвідів, інших людей, суспільного диктату, а для декого це – спосіб виживання, – каже психолог. – Проте у подружжі, як дуже близьких стосунках, ми оголюємося – хочемо ми цього чи ні. Вдавання когось, ким ми не є, стає важким і безсенсовним. Так, коли ми починаємо зустрічатися – природньо, що хочемо показати себе кращими, ніж є, продемонструвати свої сильні сторони чи й зіграти певну роль… Проте у близьких стосунках все оголюється, і ми постаємо одне перед одним такими, якими є…»

Мирон Шкробут цитує біблійні слова, які промовляються під час вінчання, і сенси яких досягаються впродовж усього подружнього життя: дякуймо за все в ім’я Господа; корімося одне одному; любімо одне одного. Але що означає це «коритися і любити» у щоденному житті?

«Любити так, як Христос полюбив Церкву і віддав за неї земне життя, здобувши життя небесне, –  пояснює пан Шкробут. – Якщо жінка відчуватиме, що чоловік любить її саме так, вона коритиметься йому з радістю, тому що це покора не тирану, а тому, хто любить. Але для того, щоб відкрити такі високі почуття у собі і в іншому, потрібно зняти маски».

Психолог каже: зазвичай, у подружжя кожен приносить цілий букет власних травм, сценаріїв та інших особистих деструктивних речей. Часто це сценарії з батьківських родин, які свідомо чи несвідомо повторюються. Так, дівчина, у якої батько був алкоголіком, виходить заміж саме за алкоголіка, хоча найбільше боїться повторити долю матері. Чому так? Зокрема тому, що такий сценарій – знайомий, інші стосунки – невідомі, а невідоме викликає страх і тривогу. Проте часто потрібно просто відважитися на інші стосунки, зрозуміти, що по-інакшому бути може, запустити інший сценарій власного життя, не такий деструктивний, як у батьківській родині.

«Усе це – про сімейні секрети, які не виносяться на люди і не проговорюються навіть самому собі, –  пояснює пан Шкробут. – Це теми табу, болючі моменти, щодо яких людина не готова відкриватися і відважитися зустрітися з цим болем. Проте, будучи замовчаною, проблема нікуди не зникає – а навпаки, продовжує свою руйнівну роботу, тепер уже в новій сім’ї і нових стосунках…»

Саме тому так важливо вміти розпізнавати деструктивні моменти й сценарії і працювати з ними. При цьому слід пам’ятати базову річ: змінити можна тільки себе, а не іншу, нехай найближчу, людину. Людина може лише змінитиСЯ, з власної волі й бажання. Тому певні речі повинні проговорюватися, причому з Я-позиції: «мені боляче, некомфортно, гірко, коли я бачу те-то». Це – про стан, ставлення, позицію щодо ситуації чи процесу, а не засудження іншої людини.

«Проблема подружь – невміння спілкуватися, проговорювати проблеми, озвучувати свої емоції і потреби, –  каже психолог. – Тому, з одного боку, відбувається замовчування і заганяння проблеми вглиб, з іншого, коли терпіти уже несила, –  люди переходять у надемоційний стан, зриваючись на крик і скандал, яким теж нічого не вирішується. І так і ходять по цьому замкненому колу…»

Як резюме, Мирон Шкробут повторює побажання, яке так чи інакше звучить у кожній програмі – не боятися відкриватися одне одному, пізнавати одне одного, дарувати себе іншому.

«Подарувати себе – найбільший дар, який може дати людина людині. Але це можливо лише тоді, коли віднаходимо самі себе, приймаємо себе такими, якими є, і прагнемо стати тими, до чого покликані…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут: