Ознаки готовності особи до життя в подружжі

Коли ми говоримо про готовність особи до подружнього життя, то маємо на увазі подружню зрілість. Подружня зрілість – це здатність виконувати певним чином окреслені завдання та вимоги, які з’являється в конкретному віковому періоді чи на визначеному етапі життя. (М. Рис)

Подружжя вимагає зрілості, бо численні подружжя розпадаються через незрілість. Хоч існують випадки, коли незрілі люди укладають подружжя і тоді намагаються ставати зрілими, найкращий час для розвитку особистої зрілості – це час до шлюбу, а не після шлюбу.

Тому як говорить Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава УГКЦ: «Час підготовки до шлюбу – час глибокого пізнання тої людини, з якою хочеш провести своє життя і якій прагнеш себе подарувати, вкладаючи свою долю в її руки. Що краще наречені підготовані до шлюбу, то краще буде їм закласти фундамент для подружжя».

 Критерії готовності особи до життя в подружжі.

Для глибокого розкриття поняття “психологічна готовність до шлюбу” слід виходити із суті подружнього життя, як діяльності, обумовленої функціями сім’ї, і поняття готовності, як стану і якості особистості. «Готовність до шлюбу і сімейного життя передбачає не лише бажання закоханих постійно бути разом, а й відповідальність і серйозні зобов’язання» (за Л. Шнайдер).

Вміння терпіти один одного і прощати.

Підготовка до сімейного життя – це складний цілісний процес, показником результативності якого є готовність молодих людей правильно будувати свої взаємини у подружньому житті. Подружжя мусить усвідомити яке завдання постає перед ними, а це не тільки вміння кохати та ті почуття, які вони переживають на початковій стадії стосунків, а і відповідальність та вміння жити разом. Коли зустрічається хлопець та дівчина між ними спалахує кохання, і на початку вони у піднесеному стані «на крилах кохання» вчаться вміння кохати, а коли укладають шлюб, то потрібно вже переходити на інший рівень – вміння терпіти один одного і прощати. У шлюбі звичайно любов виявляється більш повно і сильно. З’єднуються двоє і стають одним! Дійсна любов не обмежується зовнішніми проявами, вона проникає в серце обраного. Якщо вона дійсно є, і особа готова прийняти свого партнера таким який він є, тоді на мою думку вона готова до життя у подружжі. Пам’ятаючи про одність, єдність, нерозривність і святість подружжя та розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом. Тобто це можна сказати психологічна зрілість та розуміння, що щасливе подружжя залежить від спільних зусиль чоловіка та дружини.

Вміння спілкування і співпраці.

Сюди можна віднести ще вміння вчитись слухати один одного, робити багато речей разом. Готовність до самопожертви заради партнера, робити добро безкорисливо, здатність співчувати, співпереживати. Потрібно знаходити духовну єдність з іншою людиною у всьому, не просто ж кажуть, що чоловік і жінка мають підходити один одному духовно. Вміння бачити та розуміти потреби чоловіка/дружини.

Вміння розв’язувати конфлікти.

Уникати ситуацій, які спричинюють сімейні чвари, а часто – і розлучення. Коли вже конфлікт стався треба вміти разом його розв’язати. Сюди можна віднести і вміння будувати тривалі та глибокі стосунки, вміння розуміти почуття, переживання, потреби іншої особи, виявляти пошану щодо її гідності. «У сімейному житті завжди є проблеми і сварки. Це нормально, і так буває, що пари сваряться, кричать. А іноді навіть літають тарілки. Але не переймайтеся цим. Я дам вам пораду: не лягайте спати, поки не помиритеся. А знаєте, чому? Тому що холодна війна на наступний день стає небезпечною». (Папа Франциск).

Вміння розподілу подружніх і батьківських обов’язків.

Роль – соціальна функція особистості. Правильний розподіл ролей і обов’язків між членами сім’ї допомагає їй нормально функціонувати. Дуже важливо, щоб кожен член сім’ї добре знав свою роль, ролі інших, а також, щоб його поведінка відповідала цьому знанню. Усвідомлення ролей у подружньому житті, їхнього впливу на родинне життя, які обов’язки будуть коли з’являться діти, рівномірний їх розподіл тощо. Діти урізноманітнюють і збагачують міжособистісні стосунки, розширюють сферу інтересів і потреб сім’ї, дають батькам емоційне задоволення самою своєю появою на світ, а відтак – своїми успіхами задовольняють почуття материнства і батьківства. Головне мати правильне усвідомлення батьківства та материнства.

Вміння любити.

Серед психологів детально досліджував проблему любові Еріх Фромм. Любов, за Е. Фроммом, це “активна зацікавленість життям та розвитком того, кого ми любимо. Де немає активної зацікавленості, там немає любові”  (Е. Фромм, 1990). Любов вимагає зусиль та праці. Любов – це бажання добра іншій особі, виражене в діях (повне дарування себе іншій особі, прийняття іншої особи такою, якою вона є, взаємна довіра, бажання допомагати, робити  іншу особу щасливою, піклуватися, розділяти радощі та смуток, брати участь в житті іншої особи).

Сюди відносимо уміння бути терпеливими і поблажливими, великодушними і добрими, приймати іншу людини з усіма її недоліками, придушувати власний егоїзм, любити самому, а не нарікати чого мене не люблять та відносимо також сюди і статеве життя. Має бути розуміння, що  статевість, поєднана зі зрілою любов’ю творять гармонію у сексуальному житті подружжя. Власне вповні любов розкривається у шлюбі, бо шлюб – це дарування себе один одному. Пам’ятаючи, що любов дана нам як дар для, щоб ми мали можливість взаємно доповнюватись і вдосконалюватися.

Отже, вступаючи у шлюб пам’ятаймо, що на кожному етапі подружнього життя «згасає вогонь» і насправді, щоб відносини тривали, а не стояли на одному місці або руйнувалися, їх потрібно постійно підтримувати, потрібно стежити за тим, щоб «іскра не пропадала» – вона може згаснути дуже швидко, якщо виявити неуважність. Тому роботу над собою і над відносинами ніколи не варто переривати, якою б стабільною парою ви не були. Праця над цим триває постійно! Обираючи свою “другу половинку”, чоловік повинен запитати себе: “чи хочу я, щоб ця дівчина була матір’ю моїх дітей?”, а дівчина: “чи хочу я, щоб цей чоловік був батьком моїх дітей?” Ці запитання дають можливість подивитися на проблему пошуку з іншого боку. Вибравши супутника життя, потрібно пам’ятати, що умовою сімейного щастя є постійний діалог, терпеливість, мудрість і молитва та вміння поставити Бога на пере місце. Бо щасливі сім’ї –  це ті сім’ї у яких Бог є на першому місці.

о. Теодор Дутчак, магістрант  кафедри психології розвитку та консультування  Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.