Friends HLILogoHLI Human Life International - Polska
Polski serwis pro-life
Бріззі – 4 роки. Вона народилася на 25 тижні вагітності з вагою трохи більше 800 грам в запорізькому пологову будинку.

Її виносила сурогатна мама, внутрішня переселенка з Донецької області. Брат-близнюк дівчинки помер в пологах. Батьки Бріззі залишили їй американське ім’я – Бріджет, а також офіційний документ, який дозволяв “усім українським лікарням відключити її від апаратів підтримки життя”.

Лікарі прогнозували Бріджет лише вегетативне існування, жодних втішних шансів не давали навіть американські спеціалісти, з якими радилася пара. Українське законодавство не дозволяє відключати апарати за бажанням родичів, а тільки через медичний висновок про смерть мозку, тому апарати дівчинці відключили, коли Бріджет почала дихати самостійно. Бріззі-поспішайка В запорізьких лікарнях американське ім’я не прижилося.

Медсестри, які виходжували її перші три роки в обласній лікарні в Запоріжжі, називали дівчинку по-своєму – Бріззі. Так само називає її й Марина Бойко, медсестра відділення патології новонароджених, яка особливо прихилилася до дитини. Вона годинами годувала Бріззі ще тоді, коли та не могла ковтати, залишалася після роботи, щоби просто побавити. На відео в телефоні вона радісно показує, як дівчинка раділа великому торту, який Марина принесла на святкування її дня народження в лікарню. “Коли ми вперше з нею зустрілися їй було 3.5 місяці, вона лежала в колисці на ніщо не звертаючи увагу, – згадує Марина.

Десь через місяць хтось голосно закрив двері і вона вперше здригнулася, тоді ми зрозуміли, що вона чує. Ще через якийсь час вона почала фіксувати погляд і це вже було свято, тому що ми думали, що дитина сліпа. Згодом ми почали її вчити їсти не з зонду, а з пляшечки – на 5 мл суміші спочатку йшло кілька годин часу”. Якщо в рік діти в більшості починають ходити, то Бріззі в такому віці тільки вчилася тримати голову. У неї великий потенціал Через три роки Бріззі з обласної лікарні перевели в запорізький будинок дитини “Сонечко”, де вона живе й досі. До карантину Марина приходила до неї в гості тричі на тиждень по кілька годин. “Вона дуже чітко розуміє, хто її любить і відкликається на любов. Ця дитина так багато в житті пройшла, що знає, хто прийшов її любити, а хто побавитися на кілька годин”, – каже жінка. Дівчинка дуже добре розуміє, коли і що люди говорять саме до неї.

“Вона докладає багато зусиль”, – додає Марина. Це дає надію, що одного дня вона зможе ходити. Лікарі не можуть сказати, коли саме, бо це залежить від того, як складеться її майбутнє в найближчі роки. “У неї точно є великий потенціал”, – вірить Марина. Очевидно, це могло б статися швидше, якби її життя склалося по-іншому і вона опинилася в люблячій сім’ї з самого початку. Батьки Згідно документів, які в травні 2019 року отримала в розпорядження австралійська телекомпанія ABC і які були опубліковані у півгодинному фільмі про сурогатне материнство в Україні, біологічні батьки Бріджет – американські громадяни. Вони скористалися послугами компанії BioTexCom.

46 малюків, які затрималися в Україні, народженні сурогатно саме за посередництва цієї фірми. Хоч, в тому ж матеріалі ABC, її власник Альберт Точиловський заперечує, що історія з Бріззі трапилася саме у його компанії. Після передчасного народження дівчинки з екстремально низькою вагою батьки зареєстрували дитину і дали їй повне ім’я – Bridget Irmgard Pagan-Etnyre. Але згодом відмовились надалі опікуватися нею. Вони надіслали лист, що Бріджет “у вегетативному стані й не має шансів стати нормальною людиною або залишити стан, несумісний з життям”. “Лікарі рекомендують нам припинити будь-яке лікування, щоб вона змогла спочити з миром…

Ми не будемо забирати її до Америки. Ця дитина – невиліковна”, – написали батьки. В листі вони дозволяють Biotechcom, а також усім лікарням України негайно відключити її від апаратів життєзабезпечення. Через 18 місяців, коли Бріджет вижила і мала майже два роки, вони надіслали ще одного листа, в якому підтвердили, що не заберуть дитину і дали дозвіл на удочеріння. Відтоді вони ніяк не довідувалися до дитини, хоча Марина Бойко і намагалася сконтактувати з батьком через соціальні мережі. Він не відповідав. Відмовився від коментарів і АВС, коли ті особисто дзвонили йому по коментар. Майбутнє Бріззі З часу, коли фільм АВС набрав близько 600 тисяч переглядів в YouTube, кілька сімей-іноземців цікавилися можливістю її удочерити.

Але до 5 років українське законодавство дозволяє удочеріння тільки громадянам України. Виняток – тільки через стан здоров’я дитини і теоретично Бріззі потрапляє у цю категорію. Якщо до 7 років дівчинку не забере сім’я її переведуть в інтернат, але чи буде там продовжуватися її реабілітація невідомо.

“Моя найбільша мрія, щоби Бріззі поки не пізно отримала сім’ю, яка буде готова вкласти в неї любов, час і найголовніше гроші. Не варто приховувати, що реабілітація, яка їй необхідна, буде щось коштувати”, – пояснює Марина. Карантин забрав у неї шанс ходити Після зйомки фільму про Бріззі глядачі в Австралії, а також друзі Марини зібрали кошти на путівку Бріззі в реабілітаційний центр Козявкіна в Трускавці, де ставлять на ноги дітей із ДЦП або ураженням нервової системи. Бронювали ще восени 2019 року на квітень цього року, але через карантин поїздка відмінилася.

І поки невідомо, чи зможе відбутися в найближчому майбутньому. Карантин також обмежив спілкування дівчинки із справжньою подругою Мариною: в будинку дитини заборонено відвідування. Тож вони вже два місяці не бачилися. Марина намагалася підтримувати зв’язок через відео, але дівчинка ображено відкидає телефон. Бріззі понад усе боїться – бути покинутою знову.

Софія Кочмар-Тимошенко, спеціально для УП.Життя
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2020/05/265038

We use cookies

We use cookies on our website. Some of them are essential for the operation of the site, while others help us to improve this site and the user experience (tracking cookies). You can decide for yourself whether you want to allow cookies or not. Please note that if you reject them, you may not be able to use all the functionalities of the site.