Її виносила сурогатна мама, внутрішня переселенка з Донецької області. Брат-близнюк дівчинки помер в пологах. Батьки Бріззі залишили їй американське ім’я – Бріджет, а також офіційний документ, який дозволяв “усім українським лікарням відключити її від апаратів підтримки життя”.
Лікарі прогнозували Бріджет лише вегетативне існування, жодних втішних шансів не давали навіть американські спеціалісти, з якими радилася пара. Українське законодавство не дозволяє відключати апарати за бажанням родичів, а тільки через медичний висновок про смерть мозку, тому апарати дівчинці відключили, коли Бріджет почала дихати самостійно. Бріззі-поспішайка В запорізьких лікарнях американське ім’я не прижилося.
Медсестри, які виходжували її перші три роки в обласній лікарні в Запоріжжі, називали дівчинку по-своєму – Бріззі. Так само називає її й Марина Бойко, медсестра відділення патології новонароджених, яка особливо прихилилася до дитини. Вона годинами годувала Бріззі ще тоді, коли та не могла ковтати, залишалася після роботи, щоби просто побавити. На відео в телефоні вона радісно показує, як дівчинка раділа великому торту, який Марина принесла на святкування її дня народження в лікарню. “Коли ми вперше з нею зустрілися їй було 3.5 місяці, вона лежала в колисці на ніщо не звертаючи увагу, – згадує Марина.
Десь через місяць хтось голосно закрив двері і вона вперше здригнулася, тоді ми зрозуміли, що вона чує. Ще через якийсь час вона почала фіксувати погляд і це вже було свято, тому що ми думали, що дитина сліпа. Згодом ми почали її вчити їсти не з зонду, а з пляшечки – на 5 мл суміші спочатку йшло кілька годин часу”. Якщо в рік діти в більшості починають ходити, то Бріззі в такому віці тільки вчилася тримати голову. У неї великий потенціал Через три роки Бріззі з обласної лікарні перевели в запорізький будинок дитини “Сонечко”, де вона живе й досі. До карантину Марина приходила до неї в гості тричі на тиждень по кілька годин. “Вона дуже чітко розуміє, хто її любить і відкликається на любов. Ця дитина так багато в житті пройшла, що знає, хто прийшов її любити, а хто побавитися на кілька годин”, – каже жінка. Дівчинка дуже добре розуміє, коли і що люди говорять саме до неї.
“Вона докладає багато зусиль”, – додає Марина. Це дає надію, що одного дня вона зможе ходити. Лікарі не можуть сказати, коли саме, бо це залежить від того, як складеться її майбутнє в найближчі роки. “У неї точно є великий потенціал”, – вірить Марина. Очевидно, це могло б статися швидше, якби її життя склалося по-іншому і вона опинилася в люблячій сім’ї з самого початку. Батьки Згідно документів, які в травні 2019 року отримала в розпорядження австралійська телекомпанія ABC і які були опубліковані у півгодинному фільмі про сурогатне материнство в Україні, біологічні батьки Бріджет – американські громадяни. Вони скористалися послугами компанії BioTexCom.
46 малюків, які затрималися в Україні, народженні сурогатно саме за посередництва цієї фірми. Хоч, в тому ж матеріалі ABC, її власник Альберт Точиловський заперечує, що історія з Бріззі трапилася саме у його компанії. Після передчасного народження дівчинки з екстремально низькою вагою батьки зареєстрували дитину і дали їй повне ім’я – Bridget Irmgard Pagan-Etnyre. Але згодом відмовились надалі опікуватися нею. Вони надіслали лист, що Бріджет “у вегетативному стані й не має шансів стати нормальною людиною або залишити стан, несумісний з життям”. “Лікарі рекомендують нам припинити будь-яке лікування, щоб вона змогла спочити з миром…
Ми не будемо забирати її до Америки. Ця дитина – невиліковна”, – написали батьки. В листі вони дозволяють Biotechcom, а також усім лікарням України негайно відключити її від апаратів життєзабезпечення. Через 18 місяців, коли Бріджет вижила і мала майже два роки, вони надіслали ще одного листа, в якому підтвердили, що не заберуть дитину і дали дозвіл на удочеріння. Відтоді вони ніяк не довідувалися до дитини, хоча Марина Бойко і намагалася сконтактувати з батьком через соціальні мережі. Він не відповідав. Відмовився від коментарів і АВС, коли ті особисто дзвонили йому по коментар. Майбутнє Бріззі З часу, коли фільм АВС набрав близько 600 тисяч переглядів в YouTube, кілька сімей-іноземців цікавилися можливістю її удочерити.
Але до 5 років українське законодавство дозволяє удочеріння тільки громадянам України. Виняток – тільки через стан здоров’я дитини і теоретично Бріззі потрапляє у цю категорію. Якщо до 7 років дівчинку не забере сім’я її переведуть в інтернат, але чи буде там продовжуватися її реабілітація невідомо.
“Моя найбільша мрія, щоби Бріззі поки не пізно отримала сім’ю, яка буде готова вкласти в неї любов, час і найголовніше гроші. Не варто приховувати, що реабілітація, яка їй необхідна, буде щось коштувати”, – пояснює Марина. Карантин забрав у неї шанс ходити Після зйомки фільму про Бріззі глядачі в Австралії, а також друзі Марини зібрали кошти на путівку Бріззі в реабілітаційний центр Козявкіна в Трускавці, де ставлять на ноги дітей із ДЦП або ураженням нервової системи. Бронювали ще восени 2019 року на квітень цього року, але через карантин поїздка відмінилася.
І поки невідомо, чи зможе відбутися в найближчому майбутньому. Карантин також обмежив спілкування дівчинки із справжньою подругою Мариною: в будинку дитини заборонено відвідування. Тож вони вже два місяці не бачилися. Марина намагалася підтримувати зв’язок через відео, але дівчинка ображено відкидає телефон. Бріззі понад усе боїться – бути покинутою знову.
Софія Кочмар-Тимошенко, спеціально для УП.Життя
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2020/05/265038