Право на життя, або яка ціна власної дитини?

Аналіз правової природи права людини на життя дозволяє визначити його особистим немайновим правом людини, яке виникає з моменту народження і належить їй довічно.

На відміну від світського права, Православна Церква визначила право на життя як дар Божий людині. Положення, котре на сьогодні регламентує таке право, закріплене у постанові собору РПЦ від 28.06.2008 р. Канонічне право Православної Церкви джерелом життя і права на життя визнає Бога та Його Одкровення, котре закріплене у Священному Писанні та Переданні. Кожна людина отримує життя в дарунок від Всевишнього одночасно із заповідями, порушення яких неминуче призводить до смерті, оскільки існування життя можливе тільки в Ньому: «Ось, я дав перед тобою сьогодні життя і добро, смерть і зло. Бо я сьогодні заповідаю тобі любити Господа Бога твого, ходити Його дорогами й виконувати заповіді Його і постанови Його і закони Його; і ти житимеш… Якщо ж серце твоє відвернеться, і не будеш слухати, і збочиш… загинете ви, і не довго житимете на землі…» ( Втор.30, 15-18).

Слід зазначити, що новітні досягнення медичної науки тісним чином пов’язані з інтенсивним розвитком молекулярної біології, біотехнологій, нанотехнологій, генетики, що у свою чергу дало поштовх для формування і становлення біоетики, трансплантології, клонування, репродуктивних технологій тощо. Поряд з новими позитивними можливостями практичної медицини виникли досить складні питання щодо розширення меж здійснення права на життя, починаючи від перинатального періоду (від дав.-грец. peri – біля + лат. natalis – належний до народження) до часу смерті людини. Цінність життя досить часто сприймається не як унікальна можливість людини поєднатися з Богом, а як об’єкт комерційних інтересів. На жаль, спостерігається тенденція збільшення в судах кількості спірних справ щодо штучного запліднення, сурогатного материнства, трансплантації.

Межі допустимого здійснення права на життя нерідко носять розмитий характер, що дозволяє їх тлумачити в залежності від кон’юнктури ринку. Пропаганда «вільного кохання» супроводжується широким спектром пропозицій протизаплідних препаратів, легалізуються аборти, штучні запліднення, клонування. Людина у багатьох своїх діях намагається кинути виклик самому Творцю, не розуміючи при цьому усіх згубних наслідків.

Яку ж ціну потрібно заплатити для того, щоб мати власну дитину, або гірше того – її позбутися.

Штучне запліднення, реклама котрого зустрічається на кожному кроці і котре набуває все більшої популярності, не може оминути стороною і Православну церкву. Заглядаючи в далеку історію, ми дізнаємось, що така процедура як штучне запліднення бере свій початок з 1978 року, коли в Англійській сім’ї, що протягом 9 років лікувалась від безпліддя, народилась дитина. Дана подія дала сильний поштовх у розвиток біологічних питань. Православна церква на сьогоднішній день має чітку позицію щодо медичних та юридичних положень, регламентуючи їх як древніми канонами, так і власною сучасною концепцією. В основі визначення права на життя людини в контексті штучного запліднення Церква виділяє ряд питань, одним із котрих є надання ембріону правового захисту в питаннях його умертвіння та використання донорського матеріалу [1]. Так, з Соціальної концепції УПЦ ми дізнаємось про те, що: «Етично неприпустимими, з православного погляду, є всі різновиди екстракорпорального (позатілесного) запліднення, що припускають заготовлення, консервацію і навмисне руйнування "надмірних" ембріонів. Саме на визнанні людської гідності навіть за ембріоном заснована моральна оцінка аборту, засуджуваного Церквою». «Якщо з'явиться можливість успішно використовувати екстракорпоральне запліднення без "запасних" ембріонів, то Церква залишається відкритою до обговорення цього питання. Якщо використовуються тільки власні статеві клітини подружжя, якщо не піддаються небезпеці знищення зачаті ембріони, то тоді можливо, не буде принципових етичних заперечень» [2]. А поки така загроза є, то ціною новонародженої дитини є смерть інших дітей, котрі у своєму початкову вигляді (ембріона), тільки но отримавши право на життя, відразу його втрачають.

На сьогодні також дуже широко обговорюється питання легалізації абортів, або, виразитись точніше, врегулювання меж періоду вагітності, в котрий можна зробити аборт. Так, сучасний стан вирішення початку визначення права на життя людини є надзвичайно різноманітним. Кожна країна по своєму трактує такі права. Наприклад, у Франції життя дитини захищається після 10 тижнів з моменту зачаття, в Данії - 12 тижнів, у Швеції – 20 тижнів. Більшість країн світу визнає право на життя після народження дитини. За словами О.І. Вінгловської та кандидата юридичних наук, професора К. Демиденка, розрізняють дві основні концепції: ембріональну (від лат. Embryo – зародок), а також натусіальну (від лат. natus – народжений). Дані концепції вказують на визнання життя людини з початку зачаття і народження. Представники ембріональної теорії часто користуються медичними або теологічними обґрунтуваннями своїх доказів. Прикладом для цього може слугувати 1-ша частина 15 статті конституції Словаччини, в котрій говориться: «Життя людини охороняється ще до її народження»[3].

Церква, вказуючи на категоричну заборону аборту, звертає увагу на Священне Писання. Так, цар Давид писав: «Бо Ти вчинив нутрощі мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї.» (Пс. 138,13), «І кістки мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Пс. 138, 15-16). Пророк Єремія писав: «Ще поки тебе сформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам» (Єремія 1:5). Пророк Ісаія вказуючи про особливу Божу благодать говорить: «Так говорить Господь, що тебе учинив і тебе сформував від утроби, і тобі помагає: Не бійся, рабе Мій, Якове, і Єшуруне, якого Я вибрав!» (Іс. 44:2). Також ми знаходимо свідчення про життя людини після зачаття із сторінок Св. Євангелія, де говориться про прихід Богородиці до праведної Єлизавети: «Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим…» (Лук. 1:41). Євангеліст Лука про Іоанна Хрестителя говорить: «Бо він буде великий у Господа, ні вина, ні п'янкого напою не питиме, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері» (Лук. 1:15). Апостол Павло про себе говорить: «Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю…» (Гал. 1:15)[4] .

Церква з перших віків свого існування боролася проти абортів, засуджуючи їх і застерігаючи людей від жахливих наслідків даного вчинку. Так, у творах ранніх християн І-ІІ ст., таких як «Дідахе» та «Послання Варнави», говориться про два шляхи. Один шлях світла і добра – котрий характерний любов’ю до свого ближнього, піклуванням про його здоров’я, а інший шлях – темряви, співучасті у таких гріхах як зрада, блуд, магія та вбивство як народжених, так і не народжених дітей (аборт). «Шлях смерті такий. Перш за все він лукавий і сповнений прокляття… вбивці дітей є губителями творіння Божого»[5]; «Не умертвляй дитини (в утробі матері), і по народженні не вбивай її» [6].

Святі отці перших століть дуже різко висловлювались щодо понять про аборти. Ось, до прикладу, Климент Олександрійський, виступаючи проти даного злочину, говорив: «Що стосується нас християн, то нам вбивство суворо заборонене. Нам також не дозволено вбивати в череві матері зачату дитину»[7] .

Аналізуючи вище сказане можна дійти до висновку, що ціна людського життя у сьогоднішній день, у світлі майбутніх амбіцій, кар’єри або власної вигоди, втрачає своє значення в свідомості людей. Закінчити хотілось би словами св. Ігнатія Брянчанінова, котрий говорив: «земне життя людини – це постійна боротьба між життям та смертю. Постійно ми схиляємось то до одного то до іншого… Теперішнє – це грань котра постійно рухається. Межа між минулим та майбутнім» [8].