Подружня інтимність: “можна” “не можна”

Подружня інтимність – це та сфера, яку найчастіше обплутують різноманітними міфами. І  багатьох відвідують різноманітні страхи: гріх це, а чи ні, що можна, а що ні?  І тут насправді є одна універсальна відповідь – любов. Подружнє ложе є місцем взаємної, Богом благословенної любові, а не місцем заборон.

Подружня інтимність подібна до танцю. Різні люди люблять різні види танцю – хтось рок-н-рол, хтось танго, хто вальс. Так само і у сексі. І це нормально, бо всі ми різні.

Те, що відбувається за закритими дверима спальні – є подружня інтимна справа, яка повинна бути у подружжі і для подружжя, для його блага. І лише чоловік та дружина є учасниками цієї справи.

Кожна інтимна близькість має бути шлюбною ніччю в тому сенсі, що для обох це має бути особливим переживанням, святкуванням. Чого? Таємниці подружжя, яка не закінчується церемонією в церкві, але звершується у кожному інтимному єднанні.

Щоби подружнє єднання вдавалось – подруги мають пізнати один одного вповні, до найменших дрібниць, вивчити всуціль кожну реакцію одне одного.

Сфера сексуальна не є територією табу, не є чимось гріховним чи злим. Вона – Божий задум.

Кожна і кожен з нас – абсолютно інша та інший, з різними зонами чутливості. Тут книжка мало допоможе: бо про ерогенні зони один одного подруги можуть дізнатись виключно практично.

І не варто думати, що тут щось не так, що ГРІХОВНО шукати задоволення! Задоволення від інтимності – не зло, а добро, подароване Богом. Звісно, з кожного добра можна скоїти гріх, якщо неправильно його трактувати і використовувати. Інтимність у взаємній любові – це благо, коли двоє людей насамперед прагнуть до єднання сердець, а не коли це всього засіб задоволення сексуальних потреб. Спальня подругів має бути місцем проявом взаємної людини, а не місцем, де кожен шукає своє.

Християнство – це свобода, яка має назву – Любов. А любов – це завжди відповідальність, пожертва, служіння. Церква не може давати інструкції для інтимного життя, вона завжди буде стояти на обороні цінності, таємничості, сакральності подружнього єднання.

Ввесь статевий акт є апогеєм взаємної любові. Не лише його закінчення, як часто насаджує нам сучасна культура. Однак якщо для чоловіка процес вивільнення є кульмінаційним в інтимності і регулярним, то в жінок буває по-різному і завдання пари – говорити, пізнавати, щоби виходити після статевого акту всеціло щасливими, тобто і чоловік, і жінка, і тут немає жодних заборон.

Із розмови о. Адама Шустака

Адаптація Тетяни ТРАЧУК