Про кризи в сім’ї і те, як їх проходити

«Сім’я – цікава система: зміна одного елемента веде до неминучих змін іншого (чи інших), все впливає на все, –  каже психолог. – При цьому ознака сім’ї – цілісність, яку важливо берегти. Загалом сім’я живе за двома законами – гомеостазу (збереження балансу) і розвитку…»

За цими законами проходять життєві цикли сім’ї, з усіма їх порогами і кризами. Про ці речі варто знати – принаймні, щоб розуміти, що відбувається і як на це реагувати. Адже криза – це не лише труднощі і виклик, а й можливість розвитку, переходу на інший рівень як стосунків, так і кожного їх учасника.

Перша криза: пристосування одне до одного, творення діади

Перший період, одразу після вступу у шлюб, коли люди починають жити разом, психологи називають діадою, стосунків між двома людьми. Це – перший важливий період пристосування й звикання одне до одного. Так, це вже не зовсім «цукерковий» період побачень – у спільному житті доведеться їсти й хліб із сіллю. Цей період часто стає часом не дуже приємних відкриттів: виявляється, партнер є не зовсім таким, як уявлявся нам чи презентував себе, має свої, відмінні від наших, звички, і взагалі – він інший.

«Цей період непростий, тому що з’являються якісь побутові моменти – умовні розкидані шкарпетки, проявляються ціннісні відмінності, – каже Єлена. – Але скільки б люди не зустрічалися – рік, два чи й п’ять, неможливо показати все, якщо не було життя разом, коли відбувається притирання біоритмів, звичок, поведінки всередині системи цих стосунків і, власне, вибудовування цієї системи…»

Питання – жити у якійсь із батьківських родин чи окремо, не має однозначної відповіді, хоча більшість психологів, все-таки, схиляються до окремого проживання, хоча б у цей період звикання одне до одного і, власне, вкорінення стосунків. Звичайно, на цьому етапі далеко не всі мають власне окреме житло, але й оренда – відповідальний крок, щоб творити свою сім’ї, де господарі – тільки ці двоє людей, без батьківського втручання, нехай і з найкращими намірами.

«За будь-яких обставин важливо зберігати ідентичність саме вашої сім’ї, – каже Єлена. – Територіально можна жити й з батьками, але тоді треба дуже добре відчувати цю ідентичність і окремість, що буває непросто. Головне – пам’ятати, що за свою сім’ю несете відповідальність ви, а не батьки, які не можуть бути чарівною паличкою, яка завжди допоможе, врятує, підтримає. Ви – це ви, дані одне одному, і це – ваша сила, яку можна і потрібно розвивати…»

І - про закон розвитку, який діє і на сім’ю як цілісність, і на кожного з партнерів.

«Неважливо, у якому віці люди вступають в шлюб – в юному чи зрілому. У будь-якому віці говорити, що ми повністю розкрили свій потенціал, неправильно, тому що людина розвивається все життя, – каже психолог. – Співжиття полягає в тому, щоб берегти свій простір розвитку і не порушувати простір партнера, з його зацікавленнями і розвитком. Це – розуміння і взаємна повага, творення спільноти – через спільну молитву, спілкування, коли пізнаємо себе через іншого і своєю підтримкою даємо розкритися іншому – у професії, покликанні, материнстві \ батьківстві…»

Друга криза: поява дитини, створення тріади

Отже, розвиток сімейної системи – це рух життєвого циклу, наступним етапом якої є народження дитини й перетворення діади у тріаду, систему із трьох елементів. Це – переформатування, яке потребує змін і самої системи, і її учасників-партнерів. Дитина вимагає великої уваги до себе, і в сім’ї наступає перша велика криза – так звана криза першої дитини, коли відбувається зміна ролей, міри відповідальності і стосунків між чоловіком і жінкою.

«Важливо домовлятися про ці нові ролі, узгоджувати нюанси і деталі, – каже Єлена. – Для прикладу, якщо чоловік працює і забезпечує сім’ю, не варто будити його серед ночі, щоб він допомагав годувати дитину, тому що так хоче жінка  – звісно, якщо він сам цього не прагне… У жінки також можуть бути свої особливі стани у цей період – це може бути і депресія, і блюз, і те, що зовсім не завжди материнський інстинкт спрацьовує автоматично із появою дитини… Тому у цей період треба бути дуже чутливими одне до одного, до цих нюансів. Коли з’являються перші сигнали про труднощі, не боятися говорити про це щиро, не тримати в собі якісь дрібні і не дуже образи і непорозуміння, тому що вони вибухнуть пізніше, коли терпіти стане несила…»

У перші роки життя дитина найбільше потребує матері – це її світ, у якому батько лише присутній. У жінки може з’явитися певна відстороненість від чоловіка, вона «переключена» на дитину – й чоловік може почуватися дещо відкинутим. Тому важливо, щоб він був долучений до цієї тріади – купаючи дитину, розмовляючи про неї, гуляючи з нею, просто будучи поряд.

«Гармонія у тріаді у цей період віднаходиться дуже індивідуально, це залежить від чутливості партнерів одне до одного і укріплюється цією уважністю, – каже Єлена. – Роль матері для дитини до трьох років – дати любов. І найкраще, що може дати батько у цей період, – любити матір своєї дитини, підтримувати і розуміти її. Цікаве питання – коли саме у чоловіка з’являється відчуття батьківства. Відразу скажу, що тут все також дуже індивідуально і може відбуватися не так, як цього хоче жінка. Єдине, що слід пам’ятати: тато – не друга мама, у кожного з батьків – своя роль і відповідальність, і вони мають доповнювати одне одного…»

Третя криза: криза трьох років, дитина йде в садочок

Наступний період перебудови у системі сім’ї – коли дитині виповнюється три роки і вона виходить за межі маленького світу тата-мами, з’являється потреба в товаристві інших дітей, потреба комунікації і гри. І тут ведуча роль належить татові – саме він головний у цьому процесі: батько відповідає за сімейну «рамку», тобто безпеку, і тому, умовно кажучи, за руку з ним йти у новий незвіданий світ дитині безпечно. У цей період з’являються інші можливості і для реалізації жінки – вона може повернутися до професійної діяльності, й дитина усвідомлює, що мама – окрема людина і належить не тільки їй.  

«Батькам дуже важливо дотримуватися єдиної політики у вихованні, – підкреслює психолог. – Тому що наслідки «різнобою», коли мама щось дозволяє, а тато – ні, чи навпаки, наступають дуже швидко. Окрім іншого, треба розуміти: як комунікує між собою діада – тато з мамою, тому вчитиметься й дитина. Ці «рамки» і «правила», встановлені в сім’ї, не повинні бути надто жорсткими – до прикладу, не треба аж так протестувати, щоб бабусі з дідусями час від часу дозволили дітям трошки більше. Діти й самі прекрасно розуміють: що дозволено у бабці, не обов’язково дозволено в сім’ї. Але між батьками ця лінія виховання повинна бути цілісною, не суперечливою…»

Єлена каже: часто люди не розуміють простих, але важливих речей, які впливають і на їхнє життя, і на життя їх дітей. Зокрема, щодо ставлення до дитини як до окремої людини, з її потребами і бажаннями.

«Ми говорили про важливість комунікації у діаді, то з дитиною ця потреба і значення зростають в рази, – каже психолог. – Важливо дивитися на дитину відкритими очима, а не через окуляри прагнень і бажань батьків, нехай і найкращих. Це дасть можливість побачити її справжній потенціал і розвивати його. Важко сказати, в якому віці і яку частину відповідальності за вибір ми передаємо дитині – це також дуже індивідуально. Щоб відчути інтуїтивно, що от, саме цього хоче дитина, що це не просто каприз чи зрозуміле бажання щось спробувати, потрібно спостерігати, слухати, бути чутливими…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут:   http://reradio.com.ua/news/10061

Психолог Шпиталю Шептицького Єлена Абрам’юк